На оклик лейтенанта Ференц відклав роботу і шанобливо встав, вітаючись.

Зайшли дівчата з кониною і, уникаючи погляду Чер-нипіа, винувато шаснули в далекий куток.

Ференц дістав альбом. Це були зарисовки угорських шляхів, трупи в кюветах, придорожні указки, ескізи сірих степових ферм, забутих богом і людьми… Олівцем, тушшю, аквареллю…

—— А ось-Ференц перекинув аркуш.

Юнак з бакенбардами стоїть навколішки біля гармати. Зосереджено, напружено дивиться вперед. Саша Сіверцев.

— Ви його бачили… тоді?

— Бачив. Який офіцер!.. Мені говорили його солдати… Я все знаю…

Черниш подивився на Ферепца. «Що ти знаєш про нього? — хотілося сказати. — Дуже мало ти знаєш, Ференц! Хіба відомо тобі, що цей офіцер, ведучи огонь в Будапешті, думав про відбудову Ленінграда? Що, обстрілюючи одну з поліклінік, переповнену хворими, він навмисне не пустив жодного снаряда по вікнах… Про це він признався тільки своєму другові. Скільки він думав про цей Будапешт! І ненавидів, і любив… Нещадно бив і вбити не хотів».

Дівчата, обрізаючи конину, крадькома позирали на лейтенанта. Він стояв над розкритим альбомом, глибоко задумавшись. Густі широкі брови хмуро зійшлися на переніссі. Безхлібні дівчата розчаровано шепотілися поміж себе. Вони шепотілися про те, що цей чорний, схожий па мадьяра офіцер, мабуть, закоханий. Інакше чому ж він погребував ними? Вони молоді, у них гарні фігури. Чи, може, він боїться поганих хвороб? Але міг би поспитати мешканців бункера, упевнитись… Ні, він, видно, ідеаліст і безнадійно закоханий… З таким смутком дивиться в альбом…

— Що означає цей підпис, Ференц?

— «Рятівник», — переклав художник свій підпис під зображенням Сіаерцева.

Увечері, коли до вогневої під’їхала кухня, Черниш покликав куховара.

— Гришо, у тебе залишається суп?

— Буває.

—— Якщо залишиться… Роздай тут мешканцям. Припухають.

— Та я знаю, що у них цей рік має п’ятнадцять місяців.

— Як п’ятнадцять?

— А так… Окрім наших дванадцяти, додалося ще три німецькі: терпень, холодень і голодень.

Після роздачі в кухні дещо лишилося, і Ференц оголосив бункерові, щоб ішли з посудом на подвір’я; руський Гриша даватиме суп.

Гриша, в халаті поверх ватянки, стояв з черпаком у руці над казаном. Його носате хитряцьке обличчя на цей раз було серйозне, наче він робив якусь важливу державну справу.

Угорці вишикувались у чергу, і Гриша відміряв кожному по півчерпака, стараючись нікого не обділити. Він сердито ремствував, що нажив собі «цих нахлібників» і мусить заради них стовбичити тут, поки фріц пошле йому гарячої засмажки. І все-таки Гриша чесно примірявся оком, щоб роздавати однаково, щоб вистачило всім. Угорці дивилися на нього майже з побожністю. Надовго-надовго запам’ятається голодним мешканцям будапештських кварталів цей руський Гриша з черпаком в руці і автоматом за плечем.

Гриша нарікав і бубонів, проте коли жінка, якій саме наливав їжу, показала на пальцях, що вона має ще й двох кічі, маленьких, то Гриша, замість відмахнутись, пропустити це повз вуха, одразу ж почав перевіряти:

— Правду вона каже?

Угорці закивали головами: правду, правду.

Гриша відміряв і на кічі.

Черниш збоку спостерігав роздачу.

Серед інших в черзі стояв, відкотивши комір, солідний мужчина в драповому пальті, з товстим портфелем під пахвою. Жінки, вказуючи на цього суб’єкта, шипіли до Гриші: «ШпекулянтІ»

Ференц на вухо пояснив лейтенантові, що суб’єкт з портфелем справді спекулянт. Уже раз одержавши, він підходить вдруге. Черниш теж бачив цього типа вдень, Він терся серед бійців, питав золота.

— Маю, — сказав йому тоді Хаєцький. — Ось де маю! Повний диск! Золотом набитий! Але не продаю — задарма віддаю! Кому винен — розплачуюсь!.. Хочеш?

Спекулянт тоді не захотів. Тепер він стояв біля кухні і, задерши свою чорну цапину борідку, простягав банку до черпака. Перед тим Гриша ніби не чув, що йому сичали жінки. Він не боявся дати маху: хоча обличчя спекулянта й не запам’ятав, зате запам’ятав його консервну банку з-під американської тушонки. Коли вона потягнулася до казана, Гриша, не кажучи й слова, з розмаху трахнув черпаком по банці, вибив її у спекулянта з рук. Той злякано відсахнувся.

— Ось тобі для початку, — пригрозив Гриша навздогін. — Я навчу тебе чесно вести зі мною комерцію! Іч… дипломат!

Відбігши вбік, спекулянт озирався на Гришу з боягузливою злістю. Мине якийсь час, і він виступатиме на передвиборних мітингах десь у Веспремі чи Сегеді і вимагатиме заміни жорстоких радянських окупаційних військ американськими.

Черниш, розвеселившись цією сценою, рушив до вогневої.

Дівчата, яких він зустрів удень на східцях, зараз стояли в черзі. З-під насунутих капелюшків вони уважно стежили за ним.

XXI

«Протягом трьох діб вас не чую. У відчаї, бо весь час перебуваю під загрозою смерті. Робимо все, щоб підтримати зв’язок. В Офен Штолілі Пешт руські зайняли нові райони. Ремхплац зайнятий».