По-перше, рептилії не мають потових залоз, цих надійних терморегуляторів тіла. Навіть зараз вони вдень лякливо ховаються від сонячних променів у вологих сутінках джунглів. Варто ум висунутися просто неба, як вони всі до одного сконають від сонячного удару.
По-друге, у потвор надто повільний обмін речовин. Отже, вони неспроможні швидко акумулювати життєву енергію.
А по-третє (і це найголовніше!), у рептилій вельми висока пристосованість до обмежених парникових умов, що нині запанували на планеті. Справа в тім, що еволюція не передбачає геофізичних змін, а природа сипле ними, як з рогу достатку. Таким чином, тільки-но на планеті станеться якась катастрофічна кліматична зміна, як геть усі монстри загинуть.
Що ж робити високорозвиненим цивілізаціям інших світів?
Сидіти і склавши руки спостерігати трагедію планети?
Але ж це приведе до зриву відповідальної міжпланетної конференції!
Чи не краще шляхом свідомого експерименту виправити фатальні помилки еволюції? Чи не краще створити якісно нову перспективну істоту і канчуком думки прискорити її розвиток?
А на планеті є всі умови для життя самодіючих штучних створінь, що самовдосконалюються на основі хімічного синтезу білків з амінокислот за допомогою і управлінням кислот нуклеунових. От, скажу я вам, це будуть молодці! Мені так і кортить у темпі мого друга капітана Небрехи — за півоберта планети навколо осі — зліпити зразок: автономну довгодіючу аналітичну машину, скорочено АДАМа. І тоді еволюція покотиться вимощеним моєю думкою битим шляхом, не звертаючи на випадкові манівці.
Але, як бачите, я досі нічого не роблю. Тільки марную дорогоцінний час, тішачись у своїй художній майстерні. Знаєте, виточую з найміцніших каменів скульптурні автопортрети на добру згадку майбутнім хазяям планети. Оце у джунглі одного з материків я вже накидав тисячі кам’яних куль. Всі вони — копія я!..
…Конструктор журливо замовк і навіть припинив гойдатися.
Це було моторошне повідомлення. Адже коли він і далі розважатиметься лише власними автопортретами, людство ніколи не виникне на Землі, і нам з капітаном ні до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож виявиться марною.
Очевидно, такі ж тривожні думки вирували і в голові Небрехи, бо він виринув з тютюнової хмари і стурбовано запитав:
— Що ж гальмує вашу благородну справу, конструкторе?
— Так! — рішуче підтримав я капітана. — Чому ви зволікаєте? Майбутнє людство вам ніколи не подарує цього злочинного байдикування! А що скажуть кам’яні мудреці та одноклітинні інтелекти?
— Річ у тому, — сумовито відповів 4пі-ер-квадрат, — що я ніяк не придумаю вдалої естетичної форми. Не буду ж я ліпити розумних павуків або мислячих восьминогів? Фу! Погань яка! Правда, білкового АДАМа можна було б виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на цивілізації галактики ЗС-295 майже непоправне лихо…
— Що ж вас страшить, мій сміливий колего? — поцікавився капітан Небреха.
— Бачите, капітане, — милостиво пояснив 4пі-ер-квадрат, — галактика ЗС-295 перебуває на величезній відстані від Чумацького Шляху. Світло пробігає його за п’ять з дев’ятьма нулями років. До того ж галактичне скупчення різних зірок рине усе далі в безодні Всесвіту з швидкістю сто сорок сім тисяч кілометрів на секунду. Отже, щосекунди відстань страхітливо зростає.
— То й що з того? — не зрозумів його я, чим заслугував осудливий погляд капітана Небрехи.
— А те, мій юний друже, — з притиском відповів наш гість, — що коли мої земляки вдруге завітають на цю планету, спливе стільки часу, що високотехнічна місцева цивілізація вже сама буде скеровувати еволюційний розвиток на інших планетах. І я побоююся, що тоді спалахне вперта наукова суперечка на тему — хто кого сотворив? І навіть наперед не скажеш, хто кого перекричить. Один такий випадок у нашій практиці вже був. Ми вже навчені гірким досвідом! Адже це факт, що кулі з Крабовидої туманності вважають нас своїми кібернетичними витворами і тицяють нам під ніс свої історичні хроніки! Яке нахабство! Але наші історіографи, хоч ніяк не знайдуть в архівах відповідної довідки, обстоюють протилежну думку, бо вже сто мільярдів років не втрачають надії оту довідку знайти… А без довідки хіба хто вірить кому?
Атож, це була вельми поважна причина.
Я пригнічено мовчав, ніби отой приречений бронтозавр. Навіть рептилія з її трьома мозками нічого путнього не придумала для свого порятунку, де там думати мені. Все в голові сплуталося, мов скуйовджене волосся.
«Як же так? — почав розчісувати я свої думки. — Існую я взагалі чи не існую? Якби 4пі-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капітаном Небрехою не вирушили у мандри. А оскільки це сталося, значить, конструктор таки зробив діло. Порядок!»
І я з побожністю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.
Та допомога прийшла зовсім з іншого боку.
— Конструкторе, — тихо мовив капітан Небреха, — чи подобається вам мій рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним поглядам?