Про УКРЛІТ.ORG

Мої і чужі таємниці

C. 6

Ячейкін Юрій Дмитрович

Твори Ячейкіна
Скачати текст твору: txt (216 КБ) pdf (216 КБ)

Calibri

-A A A+

Але Іван поклав край усім суперечкам.

— Ех, мені б ваші клопоти! — сказав він. — Ну, чого тут голови даремно сушити? І так ясно, що ім’я Гагаріна слід надати найкращій ланці.

— Ага! — вигукнула Зіна і показала нам свого довгого язика.

Та вона рано зраділа, бо Іван ще не закінчив.

— Хто знає, — глибокодумно вів він далі, — якби хлопці раніше вирішили подолати усі труднощі, вони б, можливо, їх уже давно подолали. Навіщо ж отак зразу губити цінну ініціативу?

— Ага! — вигукнув Боб Скорик і показав Зіні довгого носа.

Але Зіна удала, ніби нічого не чує і нічого не бачить.

— Що ж нам робити? — запитав Іван, але ми йому нічого не відповіли, і він мусив сам відповідати: — Щось треба робити! Я таке пропоную — хай за почесне ім’я ланки імені Юрія Гагаріна змагаються усі ланки. Перед нами найвідповідальніша чверть, а саме — третя. Яка ланка закінчить її з найкращими показниками у навчанні та поведінці, ота ланка й буде гагарінською.

Так і записали в протокол.

Якби не Іван, все могло закінчитися набагато гірше. Хіба ж дівчачі команди перекричиш, та ще й у послабленому складі?

 

Розділ 5. ЗМОВНИКИ

Якщо добре помізкувати, то в усьому, що сталося на зборах, винна Зіна Галаган. Тут усе ясно, як у задачці для першокласників. Ну, хто її тягнув за язика? В усякому випадку, ми її за язика не тягли. А кому вона нашкодила? Нам!

— Таке навіть найліпшому другові не можна подарувати, — похмуро сказав Лесик, коли наступного дня прийшов до мене, щоб удвох долати тимчасові труднощі.

Я сумно зітхнув:

— Авжеж. Тепер навіть невідомо, яка ланка полетить на Марс.

— Треба помститися, — процідив крізь зуби Лесик. — Це справа нашої честі. Щоб іншим не кортіло…

Лесик висловив блискучу ідею! Що не кажіть, а мститися ми вміємо!

Передусім ми домовилися, яка буде наша помста. І вирішили: вона буде швидка, сувора і нещадна.

Лесик по-змовницьки шепотів мені:

— Одягнемо новорічні маски і добряче посмикаємо Зіну за коси.

Але мені цей план не сподобався.

— Ну, це не така вже й велика кара, — сказав я. — Може, ми викрадемо її щоденник і наставимо одиниць та двійок?

Але мій план не сподобався Лесикові.

— Ні, це не годиться, — сказав він, — бо у щоденнику залишаться відбитки наших пальців і нас одразу ж запідозрять.

І ми почали напружено міркувати, у який саме спосіб нам помститися. Щоб помста була швидка, сувора і нещадна. Та чомусь нічого путнього на розум не спадало.

От у давнину помститися було навдивовижу легко!

Зіну можна було б залізною рукою кинути у глибокий кам’яний мішок, де по темних кутках ворушаться бридкі павуки, а по вогкій підлозі стрибають потворні жаби. Іноді на мотузці ми б спускали до Зіни живих мишей. Ну й вереску було б! Дівчата страшенно бояться мишей.

Ми б тримали Зіну у кам’яному мішку цілу чверть. Без підручників і зошитів! Вона б уже не встигла надолужити прогаяне і неодмінно залишилася б на другий рік. А другорічників редакторами газет не обирають!

Або у давнину можна було б зробити ще краще — викликати Зіну на збори і грізно наказати їй:

— Іди туди, не знаємо куди. Принеси нам те, не знаємо що.

Поки вона повернулася б, ми б усі встигли спокійно закінчити школу.

Але за наших часів навіть мріяти про таку помсту страшно: якби про це дізналися вчителі, вони негайно скликали б батьківські збори і всі говорили б, що ми бешкетники і хулігани. А нам така характеристика ні до чого.

Думали ми, думали, і раптом Лесик таки надумав.

— Ура! — вигукнув він, — Я знаю, що робити! Передусім нам треба дати непорушну клятву. Чому ми зараз не можемо нічого придумати? Тому, що не дали клятви.

Я з повагою подивився на Лесика. І як це мені не спала на думку така проста річ?

Та дивувався я даремно. Все було закономірно, бо Лесик у таких таємних справах мав величезний досвід.

Ще до того, як його посадили за мою парту і він вирішив податися у космонавти, він сам себе прийняв у пірати, хоч про це ніхто нічого не знав.

Лесиків батько топограф. Іноді, як у нього багато термінової роботи, він приносить топографічні карти додому. А коли вирішили перекинути ще один міст через Дніпро, у нього роботи стало ще більше. Він майже щодня брав додому карти дніпрових островів та мілин.

І якось одна така карта потрапила на очі піратові Лесику.

Він умить збагнув, що це карта острова скарбів. Але чомусь її не довели до пуття: на ній було надто мало секретних позначок. Тільки в центрі острова намальовано хрестик, а поряд з ним якісь таємничі формули і цифри. Навіть безвусий юнга, що вперше ступив на палубу, второпав би, що це — секретний шифр. А такому піратові, як Лесик, зрозуміти це було ще легше.

Спочатку, щоб правильно зорієнтуватися, він намалював у верхньому лівому кутку так звану «троянду вітрів». Тоді поклав упоперек острова кістяк. Одна кістлява рука, наче в останньому зусиллі витягнута вперед, недвозначно впиралася вказівним пальцем у хрестик, оздоблений таємничим шифром. А між розкиданими ногами кістяка Лесик намалював величезну піраміду чавунних ядер і написав кривими літерами грізне слово «форт». Поблизу острова дрейфував із згорнутими вітрилами великий фрегат. його чорні просмолені борти наїжачилися гарматами, а на кормі затріпотів на вітрі чорний прапор з білим черепом і перехрещеними кістками.

Ячейкін Ю. Д. Мої і чужі таємниці: Фантаст.-гумор. повісті: Для мол. та серед. шк. віку / Мал. А.П.Василенка. — К.: Веселка, 1989. — 244 с.
 
 
вгору