Приведу у приклад повість від святих отців, щоб зрозуміти оту мучительну пристрасть і недугу, від яких випало якось одним людям так само постраждати.

ПОВІСТЬ

Двоє братів-однодумців, які увійшли в іночий чин, розгнівив один на одного заздрісник християнського спасіння, а ревнитель погибелі — диявол. Через отой гнів, говориться, через божий попуст піймали їх жерці-ідолопоклонники. Коли першого дня мучили їх, то вони перетерпіли і не зрадили благочестя. По тому, звільнивши од тортур, зачинили їх у спільну темницю до наступних тортур, якщо не надумають і добровільно ідолам не поклоняться. Побачивши те, говориться, шо доведеться їм прийняти конечну смерть, коли ідолам не поклоняться, один брат захотів одійти до бога в мирі й прощенні з братом і попросив у другого брата прощення і смирення. Той же брат миритися не хотів — отак допустив, щоб сатана зв’язав його пам’ятозлобством. Назавтра, говориться, коли були виведені на муку, той брат, котрий шукав прощення, мужньо все витерпів, благочестя не зрадив і, в законі умерши, відійшов до бога. Той же, котрий із братом помиритися не захотів, на першому допиті при тортурах не витримав, від Христа відрікся й ідолові поклонився. І коли вже був на волі, спитав його, говориться, мучитель такими словами: "Чому вчора без мук отак зразу не вчинив, а дав себе невинно мучити?" Відповів той, мовлячи: "Тому я вчора, — сказав,-терпів, бо зі мною бог був. А коли з братом не помирився, який у мене просив прощення, то й бог од мене відступив, і я вже не міг терпіти нітрохи".

Отож, сестро Домнікіє, треба убоятися цієї притчі; аби хтось із нашої братії в єресі не помер. Бо немає нічого мерзотнішого для бога, як гнівна й пам’ятозлобна пристрасть, учениця й догідниця гордого духа, зарозумілого і марнославного. Чи не для того мене кличете, щоб я у вас бісівства вчився? Спершу від біса увільніться і введіть поміж себе мирного Христа, тоді і я не відмовлюся відвідувати вас. А тепер, коли не має Христос (через владу мучительного гніву) де у вас голову прихилити у несмутному помислі. І я без Христа і його миру пробувати, жити або забавлятися на його місці анітрохи не можу!

А що каже пан Юрко про моє повернення, ніби коли не повернуся, багато хто сумніватиметься, осуджуватиме, наклепи чинитиме і у відчай упадатиме, а причина, каже, — народне сподівання. Ці слова — справжнісінька байка і відповіді недостойні, бо я з народом заповітів не складав і відповідей не творив, і народу я не знаю, в бесіді з ним не спілкувався і на очі не здибувався. Про що каже пан Юрко, не знаю. Чому мене чекають? Може, позичив що у кого і маю віддати борг? Не знаю іншого, хіба пана Красовського, який прихистив мене, страннього, і дещо дав на прожиток, його і пана Миколая¹⁴ знаю, а інших з народу не знаю нікого. Що за привід — народні страсті і якого народу, не можу зрозуміти. Жодної речі, ані осіб з народу, які від мене постраждали, не назвав — не знаю, на що відповідати. А щодо хвалебних плодів, які гніздяться у мирському житті і якими вельможа Юрій похвалився, то це є лихою гадкою, обмовою, наклепом і відчаєм — я про це нітрохи не дбаю і не піклуюся, коли сумління свідчить мені, що не випустив злобну причину від себе (аби від цих пристрастей хворобою хтось не поранився). А коли хтось якось од цього постраждає, то, гадаю, від лихих навичок він постраждає, а не від вигляду мого і збудеться на ньому голос Христового слова, що "злий зле говорить і думає"¹⁵. А коли хтось у відчай вдається через когось, хто відійшов у пустиню на покаяння, замість того щоб самому піти в той покаянний слід, то так чинить не християнин, який призначений до вічного життя, але ласолюбний ідолопоклонник, бог якому — черево, і про це я не дбаю; хай собі страждає той, хто пристрасті полюбив. "І сталася мені та заповідь: що для життя — на смерть"¹⁶, — каже апостол. Про це досить.

Отож, блаженний той, хто звільнився від зваб бісівських гадок та розумінь єретичних відщепенців; хто утвердив помисел уповання в твердині віри і в простоті благочестя, той не злякається злобних піднебесних духів у час відходу, від них же хай і нас. і вас обереже Христос і запише в книгах вічного життя — бажаю.

Амінь.

Писано в монастирі Уневі, в цвітоносну неділю¹⁷. І це ще знай: чому я не писав до вельможі Юрія, а до тебе, старице Домнікіє: прочув я, що він хворий. Отож, боячись, щоб не уразити й не досадити йому в хворобі, пишу до тебе. Однак молю тебе благоговійно, зволь сотворити йому поклін земний. Твоя-бо любов хай прочитає це писання з увагою в безмовності, твори мир і Христову любов, хай веселиться серед нас Христос. І ще молю: збережи це писання, щоб мені його повернути: маю в тому потребу. Писав мандрованець, якого звуть Вишенським.

______________

Було написано в Уневському монастирі під час нетривалого перебування І. Вишенського на Україні в 1605 p.

1. Домнікія — черниця одного з Львівських монастирів.

2. Пан Юрко — Юрій Рогатинець (?-1608), один із провідних діячів Львівського братства, ймовірний автор "Перестороги" — полемічно-релігійного трактату. Лист Ю. Рогатинця, в якому він закликає І.Вишенського не усуватися від насущних потреб життя народу, не зберігся.

3. Унев — Уневський монастир в с. Міжгір’я (на Перемишлянщині), звідки І. Вишенський писав Ю. Рогатинцеві відповідь на його лист.

4. … треба не уникати (проповіді)… — На відміну від римського костьолу проповідь у часи І. Вишенського не практикувалась у православній церкві, через що зустрічалося немало таких, котрі осуджували цей вид церковної пропаганди, називаючи проповідь "проклятою".

5. … чинить… людину відразу здоровою, просвіченою і довершеною… — Тобто Ю. Рогатинець висловлював ренесансний погляд на людину як на істоту досконалу за своєю природою.

6. … нашим фундаторам благочестя у Львові… — Ідеться про Львівське братство, яке очолило боротьбу українського народу за свою самобутність та непорушність існуючої віри.

7. … пан Віталій, волинський казнодія (проповідник)…  — Ідеться про ієродиякона Віталія (?-бл. 1640), українського поета, філософа, релігійного діяча, перекладача "Діоптри" (1612), якого 3. Копистенський назвав "учителем і любомудрецем", а в передмові до "Діоптри" сказано, шо "він, набувши перло наук богонатхненннх проздовж свого життя, обрав собі кафедру проповіді божого слова".

8. Послання Павла до колосян, II, 8-9.

9. Послання Павла до римлян, II, 21.

10. Євангеліє від Матвія, VI, 14.

11. Пан Красовський — Іван Красовський, один із чільних львівських братчиків, з яким Ю. Рогатинець був "у гніві непоміркованім". Вів судові "тяжби" Ю. Рогатинець і з Дмитром Красовським.

12. Нават-єретик — другий ізраїльський цар (X ст. до н. е.), став ворогом іудейської релігії, був убитий заколотником Ваасою, а весь його рід винищений (III Книга Царів, гл. XIV-XV).

13. Послання Павла до римлян, XII, 19.

14. Пан Милолай — хтось із львівських братчиків.

15. Переказ євангельського вислову (від Матвія, XІІ, 35).

16. Послання Павла до римлян, VII, 10.

17. Цвітоносна неділя — назва, свята входу в Єрусалим Христа, т. зв. вербна неділя, відзначається шостий недільний день великого посту.