Отож, пані Домнікіє, нехай пан Юрко спершу навчиться церковного чину і його таїн, а не садить одразу когось без Христової волі на Христовому місці за своїм розсудом, кажучи: "Христос так чинив, чи вчив, і ти так чини і вчи". Бо це з такого дерзновения всі єресі в нас з’явилися і повітряні духи сплюндрували церкву. Отож не тільки уготований входить через двері на ступінь духовного й церковного чину — ні! Входять і ті діролазці, найманці, лиходії, розбійники, вовки, драпіжники, пси, волхви, чародії, вояки, жовніри, кровопроливці, ігрці (музиканти), скоморохи чи машкарники, які пройшли через усі види мирської злоби й обезчестили єство, які нашу церкву нині опанували і по-тиранському покорили собі під владу, вони не тільки не тримаються сліду чи порядку якогось законного заживають, сідаючи на місце церковної влади, але гоняться, переганяють й упереджують один одного задля влади сану і щоб захопити маєтки так, як на кінських перегонах для закладу. Який-бо нині чин у нашій церкві для прийняття духовного сану? Чи не такий, придивися і признай, коли правду кажу! Сьогодні кат, а завтра священик, сьогодні мучитель, а завтра учитель, сьогодні корчмар і танководець, а завтра богослов і народоволець, сьогодні вбивця, а завтра святитель і єпископ, досі жертвував сатані весь час цього віку, а нині перед вівтарем стоїть, таїнствує неосяжному божеству і приносить жертву. Питаю вас: чи не з таких ваш прехитрий Потій, якого ти, пане Юрку, хвалив і підносив. Розгорни книги сумління і побачиш, що він не чапів, аби приготуватись до чину, не був ані ченцем, ні страждальцем, а тільки так — сьогодні єретик і каштелян, а завтра намісник Христовий: іменем, а не ділом; а пастир він слави й честі віку цього, а не отари словесних овець і співтаїнник майбутнього віку.

Чи не бачиш, сестро Домнікіє, куди неправе розуміння падає і як благочестя ганьбить! Нехай не викладає пан Юрко Христових слів за пристрастю і собі на догоду, але по правді. І мою пустиню хай не принижує, без якої і він сам бути не може, коли захоче від світу відійти і звільнитися від пам’яті та життя пристрасного (за писанням Василія Великого до Григорія Богослова). А коли каже пан Юрко, що Христос не виводив народ у пустелю, хіба що через необхідність, з огляду на владу, яка забороняла проповідь, а тепер проповідь по містах не забороняється, на те слово так відповім панові Юрку: що не тільки я, який ніхто в людських очах, а подібно коли б і сам Христос з небес звав, пропонуючи свого хреста, і наказав піти в пустиню, щоб очистити помисел і приготуватися до брані з бісами, то не лише народу, але й самого книгочитця-народонаставника пана Юрка з мирського логовиська не зміг би витягти, бо вже добре напечаталися присмаки, юшки шафрани, пірця (очевидно, пірники, пряники) і пиріжні солодощі на помислі та пригодженні його. Запевняю тебе, що пан Юрко Христовим хрестом звабити себе не дасть і задля нього львівської розкоші не залишить. Коли ж інший народ про пустиню не мислить, то через те оті й нас не кличуть нікого — був би такий не для миру: належить мені свій струп оглядати й оздоровлювати, а не роздратовувати інших.

А коли каже пан Юрко, що пустиня тільки себе спасає, а не інших — по тому слові пізнаю, що пан Юрко забавляє тільки і вішає свій розум на вправності мови, а власного розмислу та істинного знання в писанні не досягає і відати не може; власне, ніби на посміх про спасіння каже, вістячи: "в пустині себе спасає", ніби це так само легко, як їсти пироги, з ложа вставши, — так і в пустині спасатися. А того не відає пан Юрко, що святі ставлять чин спасіння себе понад усі чудотворствам і то не тільки в забавному, неспокійному й багатомовному місті, але і в самій пустині, будучи в несмутній пам’яті й відлученні од світу. Ісаак каже: "Важче воскресити душу від пристрастей, аніж воскресити умерлих". А коли такий великий подвиг для воскресіння душі від мирських пристрасних звичок ставиться вище чудотворної благодаті, то що ж може бути більше й потрібніше на світі, як спасти себе? За оте самоосібне душевне спасіння сам владика Христос ставить спасенну і призначену в небесне царство душу вище всього неспасенного, нерівного й недостойного світу. Отож треба пану Юркові подбати про спасіння, бо йому немає жодної користі від науки для інших, коли себе зневажить і не спасе. І не може ніхто нікого зціляти й учити, коли спершу себе не уздоровить і не навчить. Так само і до спасіння ніхто нікого не може привести, коли спершу себе на спасенному фундаменті не поставить. Отож я й панові Юрку радив би, доки він дихає, подбати пильно про своє спасіння, на Христову науку не трудитися, а віддатись у її послушенство і оте апостольське слово випробувати в своїй совісті, щоб пізнати, як близько до благословенного розуму стоїмо. "Отож ти, — каже Павло, — що іншого навчаєш, самого себе не вчиш!"⁹

Треба б нам із паном Юрком саме тієї науки святого духа зажити, як би звільнитися від наймучительнішої з усіх пристрастей — гніву та злопам’ятливості, і не досить того, щоб книги проходити, і промовами хвалитися, і тлумачити писання на свій розсуд та свою пристрасть — те ні на що не придасться, бо то непотрібний розум. Христос сказав: "Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш небесний отець"¹⁰. Як же розуміє пан Юрко оті слова? Яку вимовку знайде, коли його в тому гніві смерть заскочить? А з паном Красовським¹¹ не поєднається, коли скаже: "Єретик він і відступник", але коли скаже: "В благочестивій церкві він себе показує, а не з єретиками та відступниками" і коли скаже: "Був, та повернувся". Треба, дякувати богові за повернення, а не гнівом мститися, бо коли тих, що відпадають і повертаються, не прийматиме до покаяння, то з Наватом-єретиком¹² буде проклятий від святих отців, немає-бо християнину закону, щоб гніватися, яритися й ворогувати, коли потягне брата відступити од віри, але більше печалитися. І співчувати, і молитися за нього, просячи бога дарувати опам’ятання. "Мені помста належить, я відплачу", — сказав господь¹³. А коли гнів і печаль один на одного мати і за тим божу кривду відомщати, то це є знамення, вістять святії, марнославної душі, а не боголюбної, і такий гнів іде за кривдою повітряних, піднебесних князів цього віку, які владарюють злобою цього світу, а не за правдою Христовою; а це він відрікся начальності і влади і, будучи соромітно голий повішений, ще й молився за тих, хто його розпинав. Отож молюся, сестро Домнікіє, коли хочеш мені бути на ділі, а не за іменем сестра, попіклуйся, щоб ті братове помирилися й простили один одного, щоб знищили й викинули того мучителя диявола з-посеред себе днем спасительної паски, воскресіння Христового, і вчинили це істинно, а не по-фарисейському. "Воскресіння день, просвітімся торжеством" та інше хай би заспівали. А коли б котрий із них через упертість був би зв’язаний сатаною і не захотів би миритися, такого не з християнами, а з єретиками достойно називати, і той, власне, має спільність з ідолопоклонниками, а Христа відрікся.