Большевики оповіщають війну війні. Вони викликають своєю аґітацією й пропаґандою огиду, обурення й ненависть поневолених кляс до цього страшенного зла, до цього злочинства пануючих кляс, які в ім’я своїх клясових інтересів убивали мілліони людей, руйнували життя десятків мілліонів родин, нищили сотні й тисячі мілліонів рублів на це нечуване побоїще. І з повною послідовностю, з невмолимою упертостю роблять усе, щоб спинити це страхіття: руйнують армію, розкладають її, знесилюють, примушують Тимчасове Правительство серйозно думати про припинення побоїща, про мир. Вони ні перед чим не зупиняються. Договори з союзниками? К чорту всякі договори з світовими грабіжниками, інтереси мілліонів працюючих вище всяких договорів. Інтереси Росії? Міжнародня сітуація? Ніяких міжнародніх, імперіалістичних інтересів у працюючих кляс немає й не може бути. Маси, розуміється, не могли не відчувати цеї щирости, цеї відданости большевиків їхнім інтересам.
Далі. Большевики аґітують за дійсну революцію, за знищення панування паразітарних, експлуататорських кляс, за повне соціальне визволення широких мас. І послідовно, твердо, непохитно, до самого кінця провадять свої ідеї в життя. Вони нищять усі апарати, всі орґани клясового панування буржуазії, перевертають до гори ногами всі поняття, викидають на смітник усі закони пануючих, усю їхню етику, звичаї, моди, все чисто. Вони мають на меті тільки інтереси покривджених і працюючих. Хто працює, той має право на владу, на повагу, на життя. Всі паразіти, дармоїди, всі, хто не творить цінностів життя, — не повинні мати місця в новому громадянстві.
І як же могли оті покривджені, працюючі не відчувати сімпатій до большевиків, не вірити їм, не йти за ними?
Большевики робили, діяли тільки для мас, і через те вони вірили тільки в маси, через те у них був запал, воля, прагнення, захват, ентузіазм.
Ми ж не мали ні віри тої, ні захвату, а, значить, не мали й довірря мас. Це було в нас у перший період творення нашої державности, коли соціальний і національний моменти зливались в одне сильне, сміливе ціле. Тоді був і наш ентузіазм, і наша непереможність, і непоборима, непохитна віра мас.
Але далі в нас не вистарчило сміливости, одваги, широти й далекосяжности погляду. Ми злякались „темних інстінктів” мас, ми перестрашились їхньої великої простоти, нам забракло дальшого, більшого ентузіазму.
А забракло через те, що ми не мали сильного, національно свідомого пролетаріату. Наше робітництво силою проклятих історичних умов було в переважній більшости своїй зденаціоналізовано, зрусіфіковано. Через те ми не мали широких пролетарських мас, які б силою свого войовничого, революційного духу підпихали нас, керовників, які б вимагали від нас рішучости, які б виділили з себе нові кадри революційних керовників, і національно свідомих, і соціально одважних. Наша головна опорна сила була в селянстві. І то не в голоті сільській, а в більш заможному селянстві, як більш розвиненому й національно-свідомому. Селянство ж само по собі ніколи в соціальних рухах керуючої ролі не грало, воно завсігди йшло за більш розвиненими й революційними клясами. Отже воно й у нас не могло витворити сили ініціативи, не могло дати нових керовників. Найбільше, що воно могло зробити, це одвернутись від тих, хто не задовольняв його, й піти за рішучими й сміливими.
Але замісць того, щоб іти до свого пролетаріату, хоча би й ще не зовсім пробудженого національно, замісць того, щоб будити його й набіратись у його соціальної рішучости й одважности, замісць того, щоб, пішовши з ним соціально, повести його за собою національно, ми одсахнулись від його, ми злякались його й навіть того селянства, що пішло за ним.
Це була основна помилка й хиба наша.
А з неї вже консеквентно стали випливати й усі наші дальші, болючі й шкодливі помилки. І головною з них було фальшиве розуміння нашої національно-української державности.
РОЗДІЛ VI.
ФАЛЬШИВЕ РОЗУМІННЯ НАЦІОНАЛЬНО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ
1. Наша „безбуржуазність”.
Як тільки ми переступили межу морально-правової, революційної влади, як тільки наблизились до творення юридичної державности, так з того моменту й почалось забування дійсної суті нашого руху: інтерес наших працюючих мас, їхнє національне й соціальне відродження. Засоб цього відродження, — тільки засоб! — ми почали приймати за ціль і єдину ціль нашого руху. Державність стала домінуючим мотивом наших дій.
Але не в цьому вся помилка. Державність, як найкращий, всеобхоплюючий засоб національного життя, мусіла бути, мусіла досягатися, творитися.
Але яка державність?
Ми ввесь час казали всім, що ми—нація робітників і селян. В наших Універсалах, відозвах, промовах скрізь ми підкреслювали, що ми робітниче-селянська нація, що буржуазії в нас національно-свідомої немає, що наша історія так нас обчистила.
Отже, здається, так послідовно було би творити й далі тільки робітниче-селянську державність, таку державність, яка відповідала б характеру всієї нації.