А безглузда, паперова сістема "перепусток" на залізницях, перевірка яких викликає кожний раз масу анекдотичних інцидентів?
Чи можна цією сістемою що небудь від злочинної небезпеки зберегти, коли злочинці всі мають завше першорядні документи й перепустки?
А певність кожного аґента численних контр-розвідок у повній безкарности, його найбезосновніщих розпоряджень? Що можна числити більш безглуздим, як арешт товариша міністра праці в потязі по підозрінню в денікінській аґітації аґентом, який уважає можливим вести під вартою товариша міністра до коменданта?
А після того незадоволений скорим визволенням товариша міністра пише донесення про це в відповідну контр-розвідку…
І та демократія, яка лише спочуває українському національному рухові, але по свойому національному походженню чи поглядам до нього не належить — запитує: чи за демократію ми боремося, чи за ту реакцію, яка панує зараз?"
Для пікантности, повноти й опуклости цього малюнку мушу додати, що в Кам’янці отаманським міністерством освіти не дозволено було до вистави всі п’єси В. Винниченка, навіть ті з них, які за всяких руських режимів, — і за царського, й за керенщини, й за большевизму, — дозволялись до вистави. Українська, "рідна", "демократична" влада перша виключила з репертуару українського театру всі п’єси цього автора.
Словом, та самісенька картина, що й у Київі, тільки ще в яскравіщих, отвєртіщих рисах. Та сама реакційна, безладна, лубочнопатріотична диктатура отаманщини, петлюрівщини, "народніх героїв".
До цього треба додати, що на поміч петлюрівським "героям" тепер ще в більшій мірі, ніж у Київі, спішили з усіх боків денікінські "герої", їх повно було й в урядових інстітуціях, і особливо в війську. По соціально-політичній своїй цінности вони мало чим відріжнялись від петлюрівців; єдине, що робило їх неприємними отаманщині, це те, що вони стояли за "єдіную, нєдєлімую". Але до того весь режим був прихильний до всякого роду реакції й контрреволюції, що ця гидь цілком отверто аґітувала за ту "нєдєлімую". Ґазети хуторянки що дня вміщали факти такої аґітації, що дня плаксиво жалілись на нахабство "фаховців". Але петлюрівщина, розуміється, не чіпала цих своїх соціально-політичних родичів.
3. Отаманщина при ґранті погромного резервуару.
Але що ставило бідну дрібно-буржуазну демократію й її нещасне "Правительство" в найтяжче становище, так це — єврейські погроми.
Основні причини цього жахного, ганебного явища полягають насамперед у віковій темноті, забитости й намучености народніх, (з них же особливо селянських) мас. Цею темнотою завсігди користувались соціальні злочинці ще за царських часів. Це був (та є ще й досі, нажаль!) постійний, страшний резервуар темної муки, гніву й обурення мас на ті соціальні кривди, які віками збіралися в душі народа. І не раз царські "політики" одкручували ґринт того страшного резервуару й випускали чорну, люту течію на невинних людей, яка топила їх у крови, яка нищила, громила, палила й калічила все навкруги себе.
Єврейство було найкращим об’єктом, на який легче всього було направити темну течію. Силою історичних обставин і насильництва пануючих кляс Росії позбавлене вільного вибору місця життя, єврейство головним чином мусіло купчитись на Вкраїні. Позбавлене вільного вибору праці, позбавлене ріжних прав російського громадянина, єврейство мусіло в боротьбі за істнування брати те, що лишалось йому: працю дрібного ремісника, деякі інтеліґентні професії; а також, розуміється, загальна клясова діференціація сучасного громадянства виділяла й з єврейського населення клясу соціальних паразітів; буржуазію промислову, фінансову, торговельну.
З торговельними посередниками, — крамарями, торговцями, — які на селі являлися майже єдиними репрезентантами єврейства — найчастіш доводилось зустрічатись селянству. Будучи по соціально-економичній природі своїй роллю паразітарною, але необхідною в клясово-буржуазному громадянстві, ця професія викликала раз-у-раз у працюючих елементів гнів і огиду. Коли ж до цього додати расову відмінність, яка в темних людей завсігди викликає прімітивні, спадкові емоції ворожнечи, то легко зрозуміти, що все єврейство, як таке, серед українського темного селянства мало неприхильну й покалічену оцінку.
До цього треба додати ще релігійну відмінність, а також злісну й злочинну аґітацію христіянських (переважно чорносотенських) релігійних фаховців (попів), їхню духову зашкарублість, фанатизм і бузувірство. Також треба мати на увазі ненависть економично-соціальних конкурентів по професії, не-єврейської дрібної торговельної буржуазії, — всяких сільських та містечкових крамарів, процентщиків, кулаків, які частіш усього являються "національними героями" в погромній справі.
От ці головні сили завсігди утворювали, утворюють тепер і, коли революція не змете злочинного капіталістичного ладу, цього ґрунту, на якому ростуть такі отруйні квіти, ще довго будуть утворювать цей резервуар сліпої, дикої ворожнечи.
Скористувалась цим резервуаром і отаманщина.