І цілком зрозуміло, що перед одкриттям Конґресу по Київу в неукраїнських колах стала ходити чутка, що Конґрес має оповістити себе Українськими Установчими Зборами, проголосити Федерацію й взяти всю державно-політичну владу на Вкраїні в свої руки. Нічого дивного в такій чутці не було, бо кожному ясно могло бути, що нація, яка сама себе усвідомила, яка пізнала себе й заявляла права на своє істнування, мусіла ту свідомість і те право якось реалізувати, претворити в дійсність. А єдине претворення могло бути — це надання правно-державних форм сконструованій волі народу. Чутка цілком вірно вгадувала правильний вихід і через те лоґічно надавала Конґресові державний характер.
Це все зрозуміло. Зрозуміло також, що руські реакційні, буржуазні та ріжні псевдодемократичні кола дуже тим затрівожились. Але трохи незрозуміло те, що запальним виразником тої трівоги виступила руська демократія, що голова ради робітничих депутатів „соціаліст” К. Нєзлобін загрозив розгоном Конґресу салдатськами штиками.
Розуміється, якийсь собі там К. Незлобін ще не був усією руською демократією. Але цікаво те, що ніхто з руських демократів не обурився на К. Нєзлобіна, ніхто не сказав, що цей штиковий діяч не може стояти на чолі ради робітничих депутатів. Всі, правда, казали, що це сумне непорозуміння, що К. Нєзлобін зробив нетактовність, що його не так зрозуміли.
К. Нєзлобін зробив, дійсно, нетактовність: він вихопився з своєю погрозою, не розшолопавши, в чому річ, не порадившись з більш досвідченими, дозрілими ворогами українства. Його засліпив гнів і він не втримав його в собі.
Але це була корисна для українства нетактовність: ми побачили, що наш „старший брат” завжди мав для нас у кишені кулака. Що наше „право на самоозначення”, що наше право на розвиток є тільки словесний, політичний, дипльоматичний вираз виклику до боротьби. К. Нєзлобін, зопалу вихопивши того кулака з кишені, вияснив нам, що мати право на щось, мати за собою справедливість, правду, совість, цілу купу гуманітарних ідей, виводів науки, здорового розуму, всього цього ще не досить, щоб реалізувати те право навіть у передової частини пануючої нації.
3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.
Розуміється, по суті ті кулачні оборонці свого пануючого стану на Вкраїні мали рацію, коли надавали Конґресові значіння державне. Вони тільки помилились що до часу виявлення її. Але ми не лукавили, коли казали всім, зтурбованим росіянам, що Конґрес зовсім не має на меті проголошувати себе Установчими Зборами й брати державно-політичну владу в свої руки.
Насамперед, ми не мали для цього відповідних ні фізичних, ні матеріальних, ні духовних сил. Військо, отой штик, яким нас погрожували ще раз знищити, було не наше, хоч, може, частками й складалось з українського елементу.
Вся адміністрація, всі органи управління були не наші. Не вважаючи на те, що вся провінція, всі села були українські, руська демократія вважала справедливим і потрібним, щоб керуючі центри були неукраїнські. Духовні сили наші були тільки в процесі збірання й формування.
Отже, дійсно, наївно було думати, що Конґрес захоче й зможе зробити такий недозрілий крок. Ні, ми цього не мали на меті. Але Конґрес мав, дійсно, державний характер, тільки яко підготовчий етап. Це був огляд наших сил. Це була ґенеральна перевірка зробленого. Це був могутній засоб орґанізації дальшої. Центр нації, Центральна Рада потребував тривкого, міцного опору й підкріплення своїх позіцій. Авторітет голосу всієї землі української мав зміцнити силу й вираз голосу Центральної Ради. Не купка інтеліґентів, не ґрупки партійних людей, не фантасти говорили, а 700 представників, виборних людей від усіх ґуберній і всіх громадсько-соціальних формацій українського народу заявляли свою волю. З цим повинні були рахуватися ті, від яких залежало здійснення волі українською народу.
А крім того ми все ж таки ще вірили в демократію, як таку. Ми вірили, що нам зовсім не штиком, не фізичною силою доведеться здобувати своє право. І ми ж дорожили революційною, новою Росією, ми берегли революцію, ми боялись реакції, яка могла скористуватись боротьбою й неладом у рядах самої революції. І вже через це одне ми не могли б тоді, коли б і мали сили на те, вступати до штикового бою. Ми вважали, що повне, непідроблене виявлення волі української демократії буде найкращим, переконуючим засобом для здобуття й реалізації тої волі та права.
І Конґрес як найкраще виявив усю повноту, щирість і одностайність волі й хотіння всіх національно-свідомих верств української нації. Всі позіції Центральної Ради були скріплені, ухвалені й підперті зібранням представників України. Три дні велика заля Купецького Зібрання була насичена ентузіазмом, однодушним устремлінням до одної мети: цілковитого визволення від усіх форм національного утиску й негайного зафіксо вання в державно-правних формах з усіма випливаючими з того консеквенціями.
Се-б-то, все те саме:
Автономія України в федеративній Росії й пристосовання до народу, се-б-то українізація всіх орґанів адміністративного, господарського й культурного життя.