І Макс обводить поглядом лонуро-слухаючі, нахилені до столу голови. От кучерявий, величезний Бравн з димно-чорними кудлатими кучерями, подібними до клубів диму паровова. Голова професійного союзу металістів Німеччини, особа, яка може мати кияжі палаци, яка до самої смерті може пишатись легальною, «законною» пошаною панів банкірів. Вій член Інараку, він живе як маленький урядовець, він одрікся батька, матері, партїі, самого себе і щодня готовий на смерть.

От Гоферг. Милий, висхлий хухедний Гоферт. Він — професор математики, він — поважний бюргер, він — кандидат на славу знаменитості. І він—член Інараку, він так само, як Кестенбавм. як Тіле, як усякий член Центрального Бюро, виконує найнебезпечиіші доручення організації. І він живе, як аскет, дозволяючи собі тільки єдину розкіш: чисте, строге убрання.

От Клара, та сама Клара, яка обцілувала всіх, ідучи на виконаний смертного присуду над райхсканцлером Зайделея, яка сама собі поцілувала руку иа прощання з собою.

Що ж вони повинні почувати, прииускаюта, що Кестенбавм каже правду?!

І Макс чує, як у яьому зиову ворушиться чудес бажання, що виникає в ньому завсігди, як вій бачить Рінкеля: підійти до нього, схопити ззаду за комір, сильно струснути и подивитись, чи не струситься з нього ця така імпозантна, авторитетна гідність і чи не пролупиться крізь неї щось інше, і чи не буде те інше — справжнє. Тільки тепер це бажання зле, непокійне, сласне.

А бідний, маленький, з запалими грудьми й висками Кестенбавмчик, зовсім захрипнувши, уже відіпхнувши стільця, — на якого чорта йому стільці! — вже не витираючи поту, вже не вважаючи на постукування олівцем Паровоза, жагуче тягнеться весь до Рінкеля. Губи його трусяться, покривлюються, в кутках негарно збилась білою піною слина, слова рвуться пошарпаними шматками, — він от-от або кинеться скрюченими руками в чисте, випещене, поважне лице Рінкеля, або вдариться головою об спинку стільця й ввскливо з рясними слізьми заридає. Бо Рінкель же був його учителем. Рінкель же був його проводирем у соціалізмі, Рінкеля ж він сам увів до Інараку, за Рінкеля вій готовий був ручитися своєю бідною головою з запалими висками.

— Та я вас питаю, товариші, я нас питаю, який же може бути той соціалізм, який робитиметься отакими руками?! Та яке ж довір’я може бути в мас, коли їм стане відомо, що цей пан — член Інараку? Та як ми сміємо судити й карати дру гих, коли ми самі такі?! Ми — банда розбійників! Чуєте ви мд — банда розбійників!

— Товаришу, я вам забороняю…

— Нічого ви мені не можете заборонити! Начхав я на ваші заборони Ми — банда! Ми — грабіжники! Ми — вбійники!

— Товаришу, я позбавляю вас слова!

— Можете! Можете навіть убити мене. Будь ласка. Нате!

Кесгенбавм із розмахом розхристує груди й випинає їх до Паровоза, але тут же раптом підскакує від раптового вибуху кашлю, обнімає свої зразу ж утягнені назад груди обома руками й одбігає до стіни. Там, припавши до неї головою, він болюче, довго, з надсади кашляє. Перехопивши паузу між при ступами кашлю, він сипить:

— Я скінчив.

І знову кашляє. Але Паровоз слова не дає нікому, і ніхто до слова не зголошується, всі сидять і дивляться в аркуші паперу перед собою або понуро малюють на них фігурки.

Кестенбавм затихає, витирається й іде до свого стільця. Сівши до столу, він схиляє голову на руку й заплющує очі. Груди ходять йому трудно й часто, з пісковим підсізистом.

— Слово має товариш Рінкель.

Товариш Рінкель виймає руку з за борта піджака, одліплюь илете від одвірка й обережно прокашлюється. Він уже не посміхається, не знизує плечима, на лиці ного сум і жаль до Кестенбавма. Соковитий, оксамитний, воркітний баритон його наче під сурдинкою. Йому дуже прикро, що він повинен одповідати товаришеві Кестенбавмові тоді, коли його здоров’я…

— Я вам не товариш, і прошу моє здоров’я лишити в спокою! Чуєте, ви?!

— Товаришу Кестенбавме, прошу не перебивати товариша Рінкеля.

Кестенбавм криво посміхається, саркастично шипить «товариш!» і знову заплющує очі.

Товаришеві Рінкелеві дуже прикро, що йому треба відповідати на всі закиди серед таких несприятливих обставин. Він постарається не хвилювати товариша Кестенбавма своєю відповіддю й якомога коротше та швидше роз’яснити непорозуміння, жертвою якого став дорогий товариш Кестенбавм.

Всі обличчя повертаються до поважної, з строгою й сумною гідністю випростуваної постаті. На лиці ні тіні усміху не час для жартів.

Отже, справа стоїть так. Більшість зібраних товаришем Ке-стенбавмом інформацій має деяку реальну підставу. Дійсно, він був і в «Білому Прапорі», і в цирку, і в гардеробній артистки, і навіть подарував їй (правда, не брильянтові, а простенькі) сережки. Але все це робиться з іншою метою, ніж думає товариш Кестенбавм.

Товариш Кестенбавм розплющує очі й, чекаючи, дивиться на Рінкеля.

З метою, яка повинна бути і є раз у раз у кожного члена Інараку: пройти в табір противника й вивідати в ньому слабі місця для нападу. Розуміється, психологічно товариша Кестенбавма легко зрозуміти. Розуміється, страшно собі уявити, що член Інараку може вести таке життя ради цього самого життя. Але так само страшно собі уявити, що ті смертні кари, які виконує Інарак над соціальними злочинцями, він робить для простого вбивства. І товариш Кестенбавм має цілковиту рацію: коли вбивства й експропріації Інарак робить для особистого інтересу його членів, коли експропрійовані гроші повертаються на особисті втіхи експропріаторів, для розкошів і розпусти, то Інарак є не що інше, як банда розбійників і грабіжників. Тут крик болю й одчаю дорогого товариша Кестенбавма цілком оправданий і зрозумілий.