Принцеса Еліза, спустивши очі, знизує плечима. Вона не розуміє, в чому, власне, річ? Ну, сонцеїсти виступили б одверто, то що було б? Видушили б усіх газом і промінням? Ну, і що ж із того? Яка ж рація такого кінця? В чому річ? Трудно відновити відразу все життя? Так, очевидно, помилку зроблено з самого початку. Очевидно, не від того кінця починати треба було. Але при чому ж тут сонцеїсти, Рудольф Штор і тому подібне?

Принц Георг не відповідає. Надзвичайно дивна історія: як тільки торкається оправа чи мова Рудольфа Штора, все якось чудно виходить. Якась вічна вперта мовчазність на згадку про цього кретина. Дивна невдача з арештом Найвищої Ради якраз після того, коли принцеса шукала в графівни Елленбергівни коронку Зігфріда. Розуміється, нічого, абсолютно нічого закинути не можна, але щось тут та є.

 Принц Георг сталевими холодними очима дивиться просто в лице Елізі. (Які негарні фіалкові жилки на баньках).

— В чому річ, кузино? Добре, я вам скажу, в чому річ. Перше — ні в одній галузі господарства ми не зробили ніякого поступу. Весь час ми товчемось на місці. Друге — в населення нема ніякої волі до праці. В усіх сферах злісний, нахабний саботаж. Тільки світло, воду й вугіль вони піддержують. Отже, ви розумієте, при чому тут сонцеїсти. Третє — армія розкладається з кожним днем Ніякі кари, ні труїння не помагають, а тільки викликають глухе обурення. Четверте — кожний зайвий день такої тактики веде до неминучої загибелі.

— А якої ж тактики треба?

Принц Георг не зводить холодних надушливих очей із лиця принцеси Від цього погляду принцеса легенько постукує пальцями правої руки по долоні ліво!

— Якої? Такої, якої вже вживає західноєвропейська й американська експедиція: в кожному великому місті перед кожним будинком повішено по двоє сонцеїстів. В Парижі ж, крім того, видушено газом цілий квартал. А на площах повішено всіх французьких Рудольфів Шторів.

І холод’ні сталеві очі ждуть. Пальці правої руки відразу перестають постукувати по долоні лівоі.

— Це… правда?!

— Я не маю ніяких підстав хвилювати вас неправдою, кузино.

Пальці знову сильно клацають по долоні. Куточки очей різко загострюються.

— А результати?

— Результати будуть, напевне, якнайкращі. Відомості прийшли тільки сьогодні. Коли Сукурамі буде далі наполягати на своїй тактиці, я не ручусь за цілість армії. І за його життя.

— Значить, ви гадаєте, що тут так само треба прикласти ті методи, що в Америці й у Франції?

— Ще лютіші. По чотири сонцеїсти перед кожним будинком! Видушити газом два квартали!

— І солдати схочуть виконати такий наказ?

— Схочуть. Армію прочистити. Всі заражені елементи винищити. Розстріляти прилюдно.

— І ви гадаєте, що сонцеїсти спинять саботаж?

Що спокійніший і жорстокіший голос принцеси Елізи, то твердіший і непохитніший голос принца Георга.

— Не маю ніякого сумніву. Але всіх привідців, коноводів, усіх Рудольфів Шторів у першу чергу повісити на площах. Усі друкарні позаймати військом; ніяких відозв, оповісток, ніякого змісту від недозволених організацій до населення не допускати. Розбити їхню змову й організацію.

Принцеса Еліза втомлено й нудно витягає й злегка заломлює руки.

— Ну, що ж? Тільки чи не помиляєтесь ви, гадаючи, що солдати схочуть вішати людей без видимої вини. А раптом це викличе бунт у самій армії?

— Чому ж у Франції й Америці не викликало?

— Може, там населення поводилось інакше, вороже. А тут при цій тактиці наших сонцеїстів, мені здається, такі способи… річ небезпечна. В кожному разі рискована.

— Іншого виходу немає, кузино! І чи хочемо ми з вами, чи ні, а Союз Східних Держав мусить іти на всякий риск. Або ж. загинути. Вибору немає Мирні способи не дають ніяких результатів. Або тільки ще більшу шкоду.

Принцеса Еліза якийсь мент задумливо-жорстко мовчить.

— Ну, що ж?.. Як швидко може бути змінена тактика?

— Цими днями. Кожний зайвий день — зріст небезпеки. І без ніяких сантиментів — рішуче, блискавично, безмилосердно. При гангрені треба хірургічного ножа, а не гомеопаті!

Принцеса Еліза знову мовчить. Потім стомлено простягає руку принцові Георгові й просить їй вибачити — вона сьогодні почуває себе трохи недужою. Принц Георг нехапливе, акуратно й точно замикає переносний телефонний апаратик, вішає його через плече й прощається. А очі сталево й настійно дошукуються чогось на блідому схудлому лиці з загостреним костяним овалом.

* * *

Макс не що інше, як старий жорстокий лицемірний трупоїд. Це ясно. Поведінка гідна звичайнісінького рабовласника, чо ловіка старого режиму. Але коли він гадає, що Труда буде ганятися за ним, розшукувати його, благати прощення невідо мо за яку провину, то прекрасний трупоїд трошечки помиляється. Коли ж вона щодня заїжджає додому й до Штабу Найвищої Ради, то з боку Макса було б просто смішною самовпевненістю думати, що це робиться ради його милої розвезе ної посмішечки, якою він іноді зводить привітати свою «єди ну, ніде нікому не повторну любов. Є досить багато важніших за посмішечки речей, ради яких треба не тільки до Штабу заїжджати, але й у саме пекло поїхати, коли це треба. І в пекло, і до салону Ірми, і куди хоч! І ніякі трупоїдські посмішечки її не зупинять.