Принцеса Еліза закушує губу й відходить од вікна. А в салоні теж порожньо, тоскно, нудно до крику.

Весь світ порожній, непотрібний, остогидлий, нудний до мло сті. Куди втекти від нього?

Принцеса блукає з кімнати в кімнату й виходить на терасу. Вікна графівни Труди світяться.

Зайти хіба до Труди, до цього смуглявого страховища? Здивується, мабугь?

Але дивуватися доводиться принцесі, на канапі вся в біло му, як у піні молока, виразно смуглява в цій піні, з темно червоними спухлими устами лежить страховище. На ній капелюш, але білі черевички валяються долі, само ж страховище з цікавістю слідкує за грою пальців своєї ноги крізь прозорий шовк панчіх. В одній руці — цигарка, у другій — келих із жовтяво зеленим сином.

— Ах, це — «ваша королівська величність»? А я гадала — мій знаменитий батенько. Може, ваша величність зводять випити зі мною!!

Воно не дивується, це страховище, з візиту до неї її світлості принцеси, не радіє, не соромиться й навіть на волосинку не підводиться. Хіба що перестає гратися пальцями — єдина уступка, яку воно може ради такого екстреного випадку зробити.

— Вибачте, графівно, я, здається, не в час прийшла до вас!

— Хіба? Яка година? Ще ж зовсім рано Але до мене мож на повсякчас ви ж знаєте, я тепер — кокотка. Принцеса Еліза мовчки, вражено дивиться на кокотку.

— Правда, правда! Невже ви не знаєте? Батько вам іще не сказав цього? Дивно! Вчора ще я була професійною злодійкою — спеціальність королівські коронки. Але, на великий жаль батька, коронка знайшлась. Правда, ваша величносте?

— Я, власне, тільки вчора довідалась про це тяжке підозріння, яке…

— Ах, так? Ви не знали, що мій фах коронка? Так, так, принцесо, до вчорашнього дня я працювала в цій галузі. Але з сьогоднішнього дня змінила: тепер я кокотка. Мій фах тепер. їздити по шинках і плямувати честь нашої фамілії. Боюсь, що це з матеріального боку буде менш вигідно, ніж красти бриль янтові коронки. Ви як думаєте, ваша світлосте? Та що ви так песимістично дивитесь на мене? Ви думаєте, я програла цією зміною? Правда?

— Що з вами, графівно?

Графівна ставить келих на стіл і з лінивим здивуванням оглядає себе з усіх боків.

— Зі мною? Здається, нічого особливого. Все, як слід бути в кокотки.

І раптом із цікавістю поширює на принцесу занадто блискучі бронзово-карі очі.

— А скажіть, будь ласка, ваша світлосте, вам не трудно дихати в цій кімнаті?

Принцеса Еліза непорозуміло обводить очима навкруги.

— Ні, не трудно.

— Дивно! Звичайно, морально чистим жінкам буває трудно дихати одним повітрям із кокотками. Так принаймні стоїть по всіх хороших книжках Я б вам запропонувала присісти, коли б була певна, що ви дійсно не задихнетесь. А то тоді доведеться мені перейти ще на  один фах: професійної вбійниці.

Рівно-біла рука в чорному рукаві спокійно підсуває стільця — і принцеса Еліза сідає біля столу.

— О ваша світлосте, ваша мужність мене захоплює! Я певна, що ви могли б навіть випити зі мною, коли б це було  потрібно для врятування життя людини. Еге ж? На жаль для такої самопожертви нема поблизу погибаючої людини

Принцеса Еліза мовчки бере Трудин келих і п’є з нього зе-ленкувато золотисте течиво. Страховище здивовано кліпає очима, поіім прожогом білим вихором зривається з канапи, безшумно біжить не зовсім певними півбосими ногами в куток до маленької шафки и зараз же вертається з такою самою чар кою, як і в принцеси. Розмашисте, одчайдушне, як то личить кокоткам, вона наливає знову вина в келих Елізі й собі.

За мужність, за сміливість, за геройство принцеси! К чорту коронки, брильянти, к чорту кокоток, вона хоче просто отак випити з принцесою за. . за ну, за те, що вона сюди прийшла! Ну?

Принцеса Еліза знову мовчки з легким сміхом п’є Труда ставить келих на стіл і, широко розставивши босі ноги, щоб міцніше триматись, вражено, пильно й серйозно вдивляється в матово біле, з золотистим пушком на лицях обличчя.

— Та невже ж ви п’єте просто так, без ніякої мужності?!

— А чого ж би я не могла так пити? Труда помалу водить головою з боку на бік.

— Дивно. Ви сьогодні зовсім інша. Просто й не ваша величність. І посміхаєтесь ви просто, як людина. Хм, хм! Ви знаете, я думала, що у вас фарбоване волосся. Воно занадто червоне О, ви не думайте, що я п’яна Порядна кокотка ніколи п’яна не буває А кокоткою бути, я вам скажу, Елізо, з деякого погляду добре. Серйозно! Кокотка менше потребує лицемірити. От я, наприклад, хочу пити вино — п’ю, хочу цілувати мужчин — цілую; хочу говорити страхітні речі — говорю. Схочу красти, брехати, вбивати — і буду Я ж — кокотка, мені ніхто дивуватись не повинен. А вам, наприклад, не можна Правда?

Принцеса Еліза замість відповіді підставляє свій келих.

— Наливайте.

На матово білих щоках її з’являється по невеличкій черво ній плямочці. Сухо кістяний овал м’якшає, оживає, рожевиться.

Страховище здивоване, серйозно й глибоко здивоване. Воно скромно сідає на краєчок канапи й соромливо причепурює капелюшок, що з’їхав набік.