Як тільки батальйон вийшов із лісу, розпочалася артилерійська канонада. Все злилося в єдиний гул, який не стихав ні на секунду, а весь час посилювався. "Го-ооо-о-о, гоо-о-о-о", — рокотало понад лісами і перекочувалося з краю в край. Було ще темно, і вибухів не було видно.
На білому снігу зачорніли постаті бійців, вони бігли і кричали "ура"… "А-аа-а-аі — неслося над білими снігами і зливалося з тріскотнявою кулеметів, автоматів, гарматним гулом.
Абдулаєв біг разом із Тимком. До села залишалося метрів двісті, навіть у півтемряві було видно перші хати.
— Сейчай он нам даст, — крикнув на бігу Абдулаєв і вставив до автомата новий диск.
Ще проскочили п’ятдесят метрів, і раптом щільний струмінь вогню полоснув по наступаючих. Боєць, що біг попереду Тимка, ткнувся носом у сніг. Наступаючі шарахнули убік, а Тимко побіг прямо, стріляючи на ходу і щосили кричачи: "…а-а-а!" Кілька разів падав, зводився, знову біг, випльовуючи з рота сніг. Вибуховою хвилею його кинуло в сніг. Він полежав кілька секунд, увігнав у автомат новий диск, посипав кулями кудись уперед. Біля нього щось тріскало, лопалося, шпурляло снігом у очі, та він повз уперед. Йому і в голову не приходило, що то ляскають біля нього розривні кулі. Все повз і робив у глибокому снігу кручений слід. Раптом він посунувся униз і зрозумів, що летить в улоговину. Відразу ж схопився і побіг нею. Над ним тріщало, гриміло і цявкало. В улоговині схили були чорні від вирваної вибухами землі. Тут назбиралися гази і смерділо, як із старого комина.
Заламуючи до крові нігті, видряпався на горбок і побачив під хатою двох німців у касках. Один лежав за кулеметом, другий метушився біля коробок із кулеметними стрічками. Німці помітили його і дали довгу чергу. Але він встиг упасти в сніг, і кулі зашипіли зверху. Тимко відчепив гранату і швиргонув наосліп. Вибуху майже не було чути, бо якраз поблизу розірвався снаряд. Тимка дружно замолотило груддям по спині. Він звівся і, зігнувшись, побіг до хати. Один солдат був убитий, а другий вовтузився біля кулемета, закладаючи стрічку. Він таки устиг її закласти, але вистрілити не встиг. Тимко вдарив його прикладом по касці так, як би він бив сокирою дровиняку, що не хоче колотися, — обіруч. Німець викинув з грудей короткий звук "го" і звалився на спину. Тимко сів біля кулемета і повернув його вздовж сільської вулиці.
Німці короткими перебіжками, ховаючись поза будинками, бігли до нього, і Тимко вже бачив каски і сірі від морозу обличчя. Вони вже були близько, як раптом повернули і побігли назад. Один з них махнув на бігу руками і кинув їх хрестом на землю; другий присів, потім випростався і, кульгаючи, побіг далі.
Тимко перестав стріляти, бо закінчилася стрічка. В цей час позад себе почув тяжке сапання і крик. Він озирнувся і побачив наших бійців, які вибігли з-за хат. Мимо нього теж пробігло кілька червоноармійців, і один з них схопився руками за голову, закрутився на місці, тикаючись головою в усі боки, як сліпий, пробіг кілька кроків, зашкопертав, ухопився за дерево, обійняв його руками, зсунувся і так і залишився сидіти біля нього. Тимко схопився і також хотів був бігти вперед, але чомусь озирнувся і побачив, що кулеметник-німець, якого він приглушив, розстібає в свого товариша кобуру і намагається витягти пістолет. Білі пальці його нервово бігають по чорній кобурі. Тимко вихоплює з піхов багнет-ніж і в два стрибки уже біля нього. Б’є ножем у живіт. Німець здригає всім тілом, каска його гримить по стволу кулемета… Тимко бачить, як він зіває ротом і випльовує сніг разом із кров’ю, в горлі у нього булькотить. Раптом німець починає підводитись, і ніж ворушиться в його животі. Тимко дав коротку чергу в груди. З шинелі летять клапті сукна і курить пилюка, блискучі гарячі гільзи летять на землю, і з них ще куриться димок. Тіло німця нерухоме. Тимко стоїть над ним, зціпивши зуби. Закривавлена пов’язка зсунулась з голови, очі горять сухо: "Ну що, завоював Росію?" Німець лежить на землі хрестом, ’на чоботях блищать вичовгані шипи. "Здалека ж ти прибився, та вже далі не підеш". Німець мовчав, у губах засіла смерть, а в пальцях — вигребена з-під снігу грудочка землі. "І цього не дам", — насупився Тимко і вибив ногою грудку, потім перезарядив свій автомат і побіг туди, де клекотів бій.
Наші війська вже захопили східну околицю села і просувалися далі. Червоноармійці бігли через городи кудись у горішній куток села, де ще відгризалися німці.
Тимко бачив, як біля одного розбитого снарядом будинку метушилися наші мінометники, встановлюючи міномет. За будинком під розваленою стіною стояли сани з мінами; кошлата рижа конячина, що привезла сюди боєприпаси, стояла, опустивши голову, ніби дрімаючи. На довгій шерсті кришталевим люстром висіли бурульки, і при кожному русі тварини трінькали мелодійним дзвоном. Вусатий їздовий з батогом за поясом, бурий від натуги, носив міни.
Бійці відкрили стрілянину, і Тимко бачив, що міни рвуться на бугрі, за селом. Коли снігова запона розвіялась, він помітив людські фігури, що чорними клубочками котилися не з села, а в село.