Про УКРЛІТ.ORG

Вир

C. 172

Тютюнник Григорій Михайлович

Твори Тютюнника
Скачати текст твору: txt (2 МБ) pdf (1 МБ)

Calibri

-A A A+

Вона дуже добре розуміє, навіщо її привели сюди, і яка доля її чекає, і чому не пошматовано її спини батогами,. як іншим жінкам, бо відчувала на собі обережне промацування офіцерських очей, двадцяти пар жадібних, здивованих, насторожених. Вона не раз зустрічалася поглядом із комендантом і теж розуміла його без слів, і тоді їй хотілося розірвати на собі останнє шмаття і закричати: "Бийте мене, як тих, аби тільки не те, не те!.."

Вона знову відчинила вікно. Надворі дощить, і холодна темрява роз’їдає очі. Юля дивиться в одну точку погаслими очима, без почуттів, без бажань, байдужа до всього. На якийсь час з неї ніби вийняли душу і залишили одне тіло, і воно чапіло величаво-гарне і мармурово-холодне. Непорушне і чорне, як бронзова печаль надгробного пам’ятника. В холодних, як осінній туман, мареннях, в далеких вігдіннях пропливало її життя, і вся її життєва дорога була світлою, осяяною сонцем. З тих пір, як її батьки — лікарі одного районного містечка — навчили її ходити, вона жила в розкошах і достатках і була переконана, що вона дівчинка не звичайна, а красуня, що їй усе пробачається, усе дозволяється аа один її порух очей і вередливу посмішку. Знайомі лестили і запобігали кожному бажанню, батьки молилися, як святій мадонні, і не шкодували грошей на вбрання, так що з чотирнадцяти років вона навчилася грайливо вицокувати високими каблучками модельних черевичок, пускало бісиші на хлопчаків і одягала білі прозорі платтячка. Клітку, безсоромно випинаючи груди через купальничок, тинялася на дніпровських пляжах, і коли дорослі чоловіки із виразним натяком кидали їй услід сороміцьку фразу і хтиво висвічували очима, вона не загорялася полум’ям сорому і не спотикалася на рівному, а проходила мимо величавою ходою, вихитуючи тоненькими лініями ще дитячого стану. У п’ятнадцять років бігала на побачення із одним хлопчиськом, сином звичайного рибалки, зустрічалася з ним на піщаній косі за човнами, проявляючи над ним страшну і жорстоку владу: заставляла на останні копійки, які він виторговував за рибу, купувати морожене, водити в кіно, слідувати за нею по п’ятах, куди б вона не йшла. Навіть змушувала красти з вуличних кіосків різні витребеньки: стрічки, скляне намисто, мідні псрстеньки, сережки і всяку всячину. Хлопчик був закохашій першою любов’ю, молився на неї і втрачав над собою всю владу, як тільки її жагучі очі дивилися на нього.

Одного разу за її наказом він перевіз її на другий берег Дніпра і, хоч йому було тяжко для рук, перехопив її одним духом, вона ж була незадоволена, хмурилась і не розмовляла. Вони посідали на піску, і він став розповідати, як йому сьогодні пощастило: він зловив такого сома, що коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна й поки. Вона гнівно перебила його і спитала таке, що в нього забило дух і полізли очі на лоба:

— Ти знаєш, чого дорослі їздять на човнах за Дніпро?

— Гуляти, — висловився недогадливий рибалка.

— Цілуватися, дурень. Цілуватисяі Цілуватися! — і вона, як збожеволівши, хлестала його тюбетейкою по обличчі, і очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити.

Відхлеставши, як хотіла, вскочила в човен і загребла на той берег. І скільки він не просив, щоб забрала його з пустельного берега, вона не тільки не вернулася, а й не глянула в той бік, і ще довго на голубій дніпровській хвилі червоніла, як маківка, її тюбетеєчка.

З того часу вона перестала зустрічатися з рибалкою і почала шукати знайомства з дорослими. Уже у восьмому класі віддалася морякові і завагітніла. Батько і мати зробили їй аборт і ночами сварилися, звинувачуючи одне одного в поганому вихованні своєї доньки.

З великою натугою Юля закінчила десять класів і на запитання батьків, чи хоче вчитися, відповіла, що жадає на вокзалі торгувати сельтерською водою, бо "там весело і багато приїжджих". Після такої заяви батько витяг із шафи підручник психології і прочитав розділ "Психологія юнацтва". Кілька днів приглядався до доньки, вишукуючи симптомів розладу, і, не знайшовши таких, викликав до себе в кабінет і сказав уже не як лікар, а як батько, що коли вона не піде вчитися, то він, незважаючи на її повноліття, поб’є на ній ременяку до пряжки. Вигляд у батька був рішучий, і Юля відіслала документи в медичний інститут.

Екзаменів вона не склала, але батько з матір’ю приїхали в Київ і все влаштували. Юля вчилася нехотя, цілими днями бродила з подругами по парках, задивляючись на військових, зустрічалася з багатьма, але не надовго і без серйозних намірів. Потім вона зустріла Федота, який тільки-но вилущився з військової школи, і так його затуманила, що за три вечори він вже благав стати його дружиною. Юля заплигала з радощів і трохи не кинула його кашкета в Дніпро. Наука настобісіла, блукання з різними кавалерами також, краще виходити заміж за командира, жити тихо і спокійно, не турбуючись ні за вбрання, ні за їжу. Того ж вечора вона зібрала свої речі в гуртожитку і крикнула:

— Дєвочкі, я виходжу заміж, — і, відкривши двері, показала зніченого Федота, що соромливо посміхався, порипував чобітьми.

 
 
вгору