— Мені дідівщину. Кавуняччя ж — як… Йому не дали договорити, турнули до розкурку-лених. Ті схопили за шиворот, він викрутився і з криком: "А хіба я не маю права?" — зашевкотів поміж людьми.

— Отакий гадюка, — аж сичав Латочка. — Син за Радянську владу кров пролива, а він… Дай я його по шиї трісну, — поривався він.

— Мовчи. Дивись тільки. Пильно дивися, що робиться.

— Та вже ж не повилазило… Павло Гречаний стояв самий задній і дрімав, підперши спиною осокора.

— Чого ж ти, Павле, по землю не йдеш? — питали його.

— А яке твоє собаче діло? — огризався він. Комендант встав із стільця і сказав через перекладача, що треба вибрати старосту. Якщо є добровольці — підходьте.

Бажаючих довго не знаходилося, але ось натовп заворушився, пропускаючи булькатого парубка у вишитій манишці. Бадьоро працюючи ліктями, він пробивався до коменданта. Люди затамували подих. Перед ними стояв Тодось Шамрай. А будь же ти проклятий! Чом тебе мати не придушила, як ти ще був у колисці!

Очі Латочки засвітилися вовчим вогнем. "Сьогодні вночі я його вб’ю кілком з-за тину", — прошепотів він Бовдюгові.

Комендант оглянув Тодося і залишився задоволений: такий битиме морди і роз’юшуватиме носи, є собача відданість і тигрова злість.

— Які твої заслуги перед німецькою владою? Тодось мовчки вийняв із кишені вичищеного і змазаного револьвера системи "наган", поклав на стіл перед комендантом.

— З цієї штучки я стріляв у голову сільради, комуніста Гната Реву.

— Будеш чесно служити Адольфу Гітлеру і німе-.цькій владі?

Тодось цокнув скривленими закаблуками і викинув уперед праву руку, як викидають німецькі солдати:

— Буду.

— Гут.

Комендант махнув рукою на солдата, що стояв найближче до нього, і той виніс три німецькі гвинтівки, дав Гошці та братам Джмеликам. . — Поліція, староста, три кроки вперед. Айн, цвай, драй. Комендант наказав, щоб ви розігнали палицями оцей зброд. Форан. Вперед.

Гошка плигнув перший і заходився молотити по головах. Андрій Джмелик виплигував із гумовою палицею, як японський самурай із мечем. Хтось лигнув його так, що він зарився у пісок. "Хто б’є власть?" — кричав він між чиїмись рудими чоботами. "О божеі" — кричали жінки. Чоловіки тільки сопли і садили кулаками, як гирями.

Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво, косився буряковим оком на здоровенного Гошку, що маячив, як скеля в морі: "Ага, так тобі в поліцію захотілося, приблудо. Я ж тобі дам" — і хлипнув Гошку по в’язах. Той пішов боком, мотнув головою, намагаючись озирнутися, щоб побачити, хто вдарив, але тут йому шпурнули межи очі піском. Він заревів, почав протирати очі, і ту" йому тая ввернули, що вискочили червоні соплі. Иоиька, якого Северин Джмелик потяг по спині, латав крівцею пісок під тином.

— А що, Ионько, дали землі? — закричав Павло Гречаний, пробігаючи повз нього з кілком в руках.

— Людочки! Людочки! — верещав хлібороб-соб-ственник уже зовсім без штанів.

Ця комедія набридла солдатам, вони вистрілили з гвинтівок. За одну мить майдан опустів, залишились тільки староста з поліцією.

Гошка постраждав найбільше, хоч бився, як леопард. Він стояв увесь подряпаний і хлюскав носом, галіфе порвані, від сорочки одне рам’я. Тодось в пилюці, ніби тільки що викинуло із соломотряса, сидів під тином.

Андрій крутив головою, а говорити не міг: йому звернули щелепу. Северин пускав по вітру білі кучері, усміхався — він був не пошкоджений. Німці в захопленні мацали залізні мускули Гошки, той форкав носом, як лошак після пробігу, і просив шнапсу.

Комендант похвалив роботу поліції і наказав каптенармусу, щоб почастував обідом.

Гладіатори виполоскали розквашені пики в смердючій бочці з дощівкою і пішли в шкільний сосняк, де їм було дозволено чекати дальших наказів.

Незабаром Андрій приніс у пазусі чотири шматки хліба, три банки німецьких консервів і котелок шнап"-су. Склянок не було — дудлили з кришки.

Перший тост виголосив представник військової влади Гошка:

— Яз їх, крокодилів, наспускаю ременів. Они мені іщо розплатяться за галіфе.

Андрія напували гуртом. Гошка розщіпдював ножем щелепи, Северин наливав шнапс.

Тодось, сп’янівши, роздавав князівства:

— Андрію! Бери Данелевщину і будуй гуральню, Гошко, забирай ліси і пасовиська, відкривай кінний завод.

— Що мені завод? Краще бардачок… Де моя молодая жизнь? Аі?

Він гупав себе у груди, і на очах кипіли сльози.

Сезерин курив, неуважно слухаючи п’яний лемент. Задимлені шнапсом очі були тоскні, як у здихаючого теляти.

VIII

Родове кубло Шамраїв стало множитися і обживати степовий край віддавна. Шамраїв наплодилося чимало. Терлися вони і по Києву, і по Петербургу, а тут —-шарах — революція розігнала їх, розполохала. Утримався лише Купріян Шамрай, і то через те, що в червоній кінноті служив. Повернувшись з громадянської війни, заселив усім виводком родинне дворище, на руїнах прадідівських палаців одбухав будиночок на вісім кімнат і, одержавши від Радянської влади земельний наділ, заходився господарювати. Хліборобство йшло добре: на двох косарках сиділи наймити, які працювали за шматок хліба, а не за гроші, бо прибуток від господарства лягав грошенятами в дубові скрині, до того ж Купріян кумекав, що машини приносять більше користі, ніж живі руки, і не марнував часу та запроваджував у своєму господарстві цих машин якомога більше.