— Юро! Брате? Невже це ти?!
— Дмитре!
Обнімаємося, як два медведі. Старий вуйко, вуйна підходять також, згучні цілунки, ахи, обійми. По хвилині на столі миска пирогів, сметана, кулеша. По недовгому часі десь узялися тато, мама. Вітання повторюється. Мама в сльози. Сів коло неї, обняв стареньку: — Ну, годі, мамо! Сьогодні плач не на місці. Все, бачите, гаразд. Усі живемо.
— А де Павло?
Сидить бідачисько в касарнях, — пояснює Юра. — Тримають, як заложника. Щось треба діяти. А ті, під сільською хатою також мусять на волю.
— Якщо їх ще не вивезли до Сиготу.
Вуйко був на подвірю й входить до хати. — А там, каже він, у Ясіню такий гармідер, що Господи.
Всі зацікавилися й повиходили надвір. Вуйкова хата знаходиться на правому схилі груня Бубне і, коли пройти греків двісті на південь, видно цілу Ясіню. Вийшли на груник і поставали. В низу Содома й Гомора. Ніхто з нас не знає, що сталося. Вуйко порішив зійти в село й довідатися що є. До раня ми знали все й порядно посміялися.
Виспався якслід і до праці. Час не жде. Павло сидить, хлопці сидять. Мадяри наполохані й треба кувати залізо, поки гаряче. Юра був страшенно невдоволений випадком з Розенкранцом. Він навіть сам бажав, щоб Тулайдана за це було покарано, але з цим не погоджувався я. — Розуміється, — доводив я. — Це було зле. Це анархія, безладдя, але не забувай, що це революція. Це кара, помста. Це хвилевий вибух накопиченого за довгі роки гніву й немає сили, що повстримала б його. Так я думаю, а тому не поспішай осуджувати Тулайдана. Я переконаний, що коли б він цього не зробив, Розенкранц ніколи не був би помщений. Ні один закон не підступить до нього, як до злочинця, а ти-ж сам знаєш, що він увесь час витворяв.
— Так, то так. Але ми мусимо розуміти, що на нас лежать тяжкі обовязки й не менша відповідальність.
— Що-ж. Мусимо брати на себе відповідальність до кінця.
Юра пояснив мені справу мого визволення. Після наглого арешту, він ходив ще до сільської хати. Там ішли безупинні засідання. На Юру накинулися, як на зрадника й анархіста й домагалися його арешту. Йонаш погрожував "перетяти наш рух у корені". Обіцяв вернути часи спочатку війни й на майдані поставити кілька шибениць. У такому стані Юрі приходилося більше мовчати, ніж говорити, хоч він усіми силами намагався довести, що він осуджує вчинок Тулайдана й домагається йому кари. Тулайдан зробив це на власну відповідальність.
Одначе всі його снаги були марні. Рада Ясіня одноголосно клала всю відповідальність на Юру. До нього приставлено надзір і в скорому часі був змушений відійти в гори. Там організував невеличну ватагу й порішив нас видобути силою.
Для звязку з селом використав старого бувшого вівчаря Тому. Він був тепер за сторожа в сільській хаті й міг підслухувати, що там діялося. До всього, він володів також мадярською мовою. Син його, Василь, був також з нами.
Про те, що мене мають кудись відвезти, довідалися зовсім увечері. Знали, що до сільської хати прибігала стурбована дочка Йонаша, що вона мала з батьком довгу нараду, що батько був досить обурений, але зараз скликав усіх членів ради на якусь важливу нараду.
Що говорили там не відомо, але по короткому часі послали сторожа по візника з добрими кіньми. У селі був переодягнутий Юра й удалося довідатися, що цим візником мають відвезти кудись Дми гра Цокана. Юра не знав куди, тому швидко вислав дві ватазі, одну за Кевелево, а другу до Лазещини. Сам Юра ввесь час слідкував за подіями на місці. Тому, що з арештованим післано лише двох вояків, Юра сумнівався, чи везли вони його на страту.
За цей час вдалося нам довідатися, що Йонаш дещо змінив своє відношення до нас. Він навіть почав намовляти Пластуна, щоб той увійшов з нами в переговори. Юра знав, що мадяри нас бояться й бажають краще миритися, ніж сваритися. Нам ходило лиш не попастися всім трьом до їх рук.
Більше того, нам довелося довідатися, що Йонаш нікого не мав би проти того, щоб я вступив до мадярської залоги й навіть переняв там досить важне становище.
Тоді виник у мене план, що ним поділився з Юрою. Я порішив сам нанести візиту Йонашеві й запропонувати йому свої послуги. Юра спочатку віднісся до цього скептично, але згодом, передумавши, одобрив мій намір, наказавши ’’тримати вухо гостро".
Того самого дня над вечір подався просто до дому лісничого.
Побачивши мене, він мало неопритомнів. Зблід, нижня губа витягнулася. Жінка його з маленької зменшала вдвоє.
Чемно, спокійно вітаюся, прошу вибачити за спричинені турботи й за все те, що сталося за останній час. Потім коротко й одверто передаю йому свої наміри. Він приходить до себе, переконується, що я не маю проти нього ніяких кепських думок і починає навіть розпитувати, яким чином вдалося мені втекти. Дуже просто. Мене визволили наші люде, що вважно слідкували за всім тим, що робилося в Ясіню.
Торкнулися загальних біжучих подій і я висловив думку, що тут є якісь заінтересовані чинники, що ввесь час намагаються тримати країну в стані напруження Я нарешті приходжу до переконання, що це далі тривати не може й що потрібний спокій і порядок. Інакше народ помре з голоду.