Смутно стало в вишневецькому палаці. Страшні звістки доходили до Гризельди сливе щодня. Кривоносові загони брали панські замки, руйнували палаци, взяли Корець, взяли Межиріч, вирізали там усіх жидів та поляків, завоювали Межибіж, маєтність Сенявського, але не зруйнували замка й не зачепили панів, бо Сенявський мав ласку в козаків: він не заводив ні унії, ні католицької віри й ніколи не зобижав козаків. Дійшла й радісна для Гризельди чутка, що Єремія коло Старого Костянтинова одбився од Кривоноса, а коло Россоловець на річці Случі Єремія одтиснув Кривоноса й одбив у його чотири гармати. Але першого серпня знов дійшла до Гризельди страшна звістка: Кривоніс завоював Бар на Подолі, взяв у полон гетьманового сина Андрія Потоцького. Православні міщани в Барі одчинили козакам ворота в твердиню, і козаки опанували замок, спалили місто й витяли в пень п’ятнадцять тисяч жидів та поляків. Гризельда бачила, що полякам не сподіватись полегкості, бо Кривоносові загони розбіглись по всій Волині й Подолі.

Раз Гризельда сиділа в садку коло палацу з своїми паннами. Дві панни прибігли до неї з криком.

— Ясновельможна пані! Щось оце страшне налякало нас в садку. Ми зайшли в гущавину трусити груші. Коли дивимось, аж у бур’яні щось лежить довге та пелехате, та чорне, неначе ведмідь. Ми злякались, закричали, заойкали, а воно пошилось далі в бур’ян, неначе здоровецька гадюка, або неначе полоз. Та таке здорове! Таке завтовшки, як людина.

— Де тут взявся ведмідь? Що ви верзете нісенітницю! Які там полози в нашому садку? Полози плазують в степах. Може то вам так уявилось? — сказала Гризельда.

— Ой, ясновельможна, не уявилось. Ми бачили уявки, на свої очі, як воно пошилось в бур’ян, неначе гадюка, — сказала панна, — і тепер я зроду-звіку не піду в садок.

— А принесіть лишень мені рушницю. Я піду сама та огляну садок. Що це ви верзете? Які там полози? — сказала Гризельда.

Гризельда взяла рушницю й покликала з собою паннів. Але ні одна панна не насмілилась йти з нею. Панни стояли коло палацу й були напоготові поховатись в покої. Тільки Тодозя та дві баби зохотились піти за Гризельдою. Вони прийшли в гущавину садка, аж у берег, де росли густі бур’яни, недалечко од болота. Гризельда зайшла під старі груші, в густі кущі бузини, никала між кущами, розгортала бур’яни. Коли це й справді перед її очима заворушились бур’яни. Вона угляділа, що в гущавину з Чорнобиля та бузини пошилось щось темне й довге, не то звір, не то товста гадюка. Але вона примітила, що майнули в чорнобилі дві босі ноги і посунулись в траву. Гризельда вистрелила в бур’ян навмання. Бур’яни стояли тихо й не коливались. Ніде не було чути навіть найменшого шелесту. Тільки перегодя щось ніби бовтнуло в болоті, неначе скинулась риба в плесі або плигнула у воду жаба.

Баби перелякались на смерть і тільки хрестились та нишком шепотіли молитву. Гризельда знов набила набоєм рушницю й кинулась до берега. На болоті, на мочарах було тихо. Густа осока, рогози та круглі кущі очерету та ситнику стояли у воді непорушне, і тільки в одному місці коло осоки вода в плесі розходилась ледве примітними кружалами та брижжами. Гризельда пальнула вдруге з рушниці в очерет. Синій димок звився вгору і розлетівся в повітрі. Вода в плесі й очереті стояла тихо. Ніде не було чуть ні найменшого шелесту.

— Либонь тут проявилась якась страшна гадюка, — сказала баба Ганна. — Певно страшний полоз заліз сюди з степів. Я на свої очі бачила, як воно плазувало в буряні, що то гадина, бо примітила, як у неї крутився хвіст і неначе звивався кільцями. Та й товста ж гадюка! Бий її сила божа! Така сливе завтовшки, як людина.

— Ой, то не полоз! — обізвалась друга баба. — Я уявки на свої очі бачила через лопух, як воно обпиралось об землю передніми лапами, неначе ящірка, і дриґало чи ногами, чи хвостом. Може це проявилась в болоті якась здоровецька ящірка, бо вона пошилась в бур’ян достоту так, наче ящірка.

— Яка там гадюка! — промовила Гризельда. — Я на свої очі бачила, що в тієї гадюки дві людські ноги з п’ятами. Це внадився в наш садок якийсь козак загонець. Козаки вміють плазувати на череві по-гадючій. Це певно Кривоніс нишпорить у садку та потаєнці оглядає, кудою б можна крадькома найбезпечніше пройти в замок.

— Ой мати божа! помилуй і заступи нас! — крикнули баби в один голос.

— То це козаки вже добуваються до замка? Це вони мають на думці спалити замок і запагубити нас? — крикнула баба Ганна.

— Певно мають якийсь лихий замір, бо вони ненавидять князя Єремію і хотять його запагубити… — тихо обізвалась Гризельда.

— Ой боже наш милостивий! Що ж ми будем робити оттутечки, коли князя нема вдома? Ми самі нічого не вдіємо! — крикнула баба Ганна.

— А що ж будемо діяти? Будемо самі оборонятись од тих харцизників: кругом замка захист безпечний; маємо в замку доволі жовнірів; є в нас чимало гаківниць, гармат та куль. Захист кругом добрий, міцний. Будемо оборонятись, — говорила Гризельда, — а тим часом може над’їде й князь з військом. Не покине ж він вас на згубу та погибель.