На Українї схопилось проти воєвод повстання. Поперед усього в Переяславі. Якийсь чоловік в Переяславі, Петрушка Челюсткин, родом москвин, але давно живучий в Переяславі змовив ся з козаками вирізати всїх московських людий. Бруховецький дізнав ся про се і звелїв закувати Петрушку в кайдани і одіслати в Москву. Швидко після того, літом, як полковник Єрмоленко стояв з своїм полком в слободі Богушкові, його полк збунтував ся: козаки вбили Єрмоленка, пішли в Переяслав, вирізали московське військо і запалили половину города. Бруховецький сидїв тодї в Гадячі. Він дав знати в Київ воєводї Шереметєву і обидва вони разом, з Київа та з Гадяча, рушили на Переяслав і задавили бунт. Ватажків повстання вхопили і постинали голови одним в Київі в Шереметєва, другим в Гадячі, в гетьмана. Разом з тим за Днїпром декотрі городи Бруховецького передались до Польщі.

Тим часом проти Бруховецького та Москви піднимало ся і Запорожжя. В Сїчі ще й досї сидїв московський воєвода Касогов, той самий, що разом з Сїрком воював з Поляками. В його було пятьсот чоловік московського війська. Запорожці почули, що виробляють в українських городах воєводи з гетьманом і почали кричати, що вони готові пристати до Дорошенка і Татар. Вони зараз скинули з місця отамана Леська Шкуру за те, що він знав ся з московськими воєводами, Касоговим та Шереметєвим і вибрали отаманом Рога, московського ворога. Московський цар тимчасом послав уже московське військо в Кодак, невеличку твердиню на Днїпрі, з котрої можна було напасти на Сїч і держати запорожців в московських руках. Ріг написав до Бруховецького лист, в котрому він говорив, що запорожцям в Кодаку Москва непотрібна і що Бруховецькому не приходить ся дражнити запорожців, бо хоч він має царську ласку, але став гетьманом через запорожську ласку й поміч. Кошовий отаман заборонив козакам навіть ходити до Касогова і знати ся з ним. Касогов мусїв утікати з Сїчі, а Ріг послав запорожців в Кодак не пускати туди московського війська. Окрім того січовики послали двістї козаків на Україну, в Полтаву, щоб впіймати самого Бруховецького і підняти проти його Полтавцїв.

Саме в той час прийшла вістка на Україну, що цар Олексїй помирив ся з королем. Як ми вже говорили попереду, Поляки вигнали московське військо з Білої Руси. Цар мусїв миритись з ним і оддав Польщі половину України по сам Днїпро, все Поділлє, Київщину і Білу Русь. Один тільки Київ з повітом, до Трипілля та Стайок зостались при гетьманї Бруховецькому та під Москвою.

Сей мир ставає 1667 року в Андрусові і тим зветь ся андрусівським. Цілою половиною України поступив ся Польщі московський боярин Ордин-Нащокин, що переговорював ся з Поляками в Андрусові. Цар обіцяв ще до того заплатити один мілїон золотих, чи двістї тисяч карбованців тим польским панам, котрі мусїли перебратись з гетьманщини Бруховецького на польский бік Днїпра і покинути свої маєтности. Цар з боярами оддали Польщі половину України, а козаків навіть про те й не спитали, не тільки що не покликали на раду в Андрусів… В Андрусові постановили, що Запорожжя зостаєть ся під московським царем, але щоб і цар і король мали право оборонятись од Татар запорожським військом і забороняти їм пливати по Чорному морі, нападати на Турків, щоб не роздражнити турецького султана.

Сей андрусівський мир лягав важким каменем на Україну, а ще важчим на Запорожжя. Поляки говорили боярам, що треба роздїлити Україну між Польщею й Москвою, щоб зовсїм знести козаччину, тоб то, щоб вигубити саму силу України, а потім господарювати на Українї, як Польщі й Москві буде завгодно, бо вже нїхто не буде мати сили оборонятись од їх обох. На Запорожжі пішла чутка, що московський цар хоче миритись і з Татарами. В Крим до хана їхав уже московський посланець Ладиженський з гостинцями і з листами до хана. З ним їхали і татарські посланці. Запорожці побачили, що їх хотять уже здавити з трьох боків: з Польщі, з Москви і з Криму; вони перейняли на дорозї Ладиженьского, привели в Сїч, забрали в його гроші і папери і сховали в Сїчі. Новий кошовий Остап Васютенко вговорив козаків на радї випустити Ладиженського. Його випустили ще й для проводу послали з ним сорок козаків. Тільки що вони за дві верстви одплили по Днїпру, їх догнали козаки на човнах і звелїли їм пристати до берега. Козаки звелїли москалям розібратись і тїкати в воду. Тільки що вони кинулись в воду, на їх почали стреляти з рушниць. Куля потрапила в Ладиженського і він потонув. Після того Запорожці постановили пристати під руку Дорошенка, йти на Україну і виганяти московських воєвод, щоб вони не дерли податки з братів Українцїв.

Нелюбов до Бруховецького і до його приятелів, московських воєод виросла та прибільшувалась, а воєводи та московські збірачі податків дерли і з козаків і з селян, скільки можна було здерти. Воєвода Волконський в Полтаві записав козаків між міщанами і брав з їх податки і чинш з пасїк. Московські перепищики їздили по селах пяні і брали в свої кишені з чоловіка по шагу й по два шаги. Разом з Москалями обдирали народ і козацькі полковники, наставлені Бруховецьким, а не вибрані козаками. Полтавський полковник Витязенко за малу провину одбирав у мужиків товар і конї, загадував мужикам возити. йому дрова. Козаки й селяни ненавидїли московських збірачів податків, ловили їх і били. Міщани й селяни не любили козаків за те, що вони й собі брали з їх податки в гетьманський скарб. Всї згожувались в тому, що Бруховецький накликав на їх московську пеню: воєвод, москалїв та московських переписувачів і збірачів усяких податків. Всї ненавидїли гетьмана.