— Моя супружниця, котрою благословив мене бог! — рекомендував Копронідос.

Супружниця підступала до кожного ченця по черзі. Кожний чернець уставав з місця й хрестив її великим хрестом. Вона поцілувала ченців у руку.

— Як же ваше святе ймення? — спитав отець Палладій.

— Мелетія, — несміливо обізвалась товстуля й стояла серед гостинної ні в сих ні в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря.

— Іванівна по батькові, — додав Копронідос, — зросла під захистом святої Афонської гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирі та святих чорноризців. — Копронідос показав Мелетії на стілець. Вона сіла помаленьку, обережно, як сідає школяр тоді, коли його попросить сісти вчитель. Склавши білі руки й поклавши їх на животі, вона почала крутить великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в неї в руках шелестіли. Мелетія витріщила на ченців здорові темні очі, як корова на нові ворота, й мовчала. Отець Тарасій так і вп’явся очима в її повне бліде лице.

— Не нудьгуєте в нас за своїм краєм? — спитав у неї отець Палладій.

— Ні, я вже оговталась, звикла до Києва, — обізвалась Мелетія й засоромилась.

«Десь я неначе її бачив, — подумав отець Палладій, — неначе вона колись наймала молебень… давненько… років з п’ять передніше… Такі товсті брови…»

Мелетія ніколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але київська, міщанка з Подолу, і не була навіть жінка Копронідоса… Посидівши й покліпавши очима на ченців, Мелетія вийшла і пішла в пекарню готувати ченцям закуску та вечерю.

— У вас благочестиво в хаті: пахне смирною та кипарисом, — обізвався отець Ісакій.

— Наче в храмі, — обізвався отець Єремія і навіщось перехрестився.

— В мене багато святощів з Єрусалима, — сказав Копронідос, — ви, святі отці, знаєтесь на тому: от вода з святої ріки Йордану. — Копронідос устав, пішов у куток до столика, взяв кілька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченці забрали в руки пляшечки, повертіли їх у руках і поставили на стіл.

А оце камінці з Віфліємського вертепу, — сказав Копронідос, взявши в руку кілька камінців. Він перехрестився, поцілував камінці й подав Ісакієві. Отець Ісакій з рушливістю узяв у руки один камінець, перехрестився й поцілував. Єремія взяв у Ісакія камінець і, знявши клобук, і собі перехрестився й поцілував камінець. Палладій тільки подержав у руках камінець, подивився й поклав на стіл. Але рушливий Тарасій навіть не взяв у руки тих камінців, тільки мовчки дивився на їх; очевидячки, він ждав од Копронідоса не камінців, а чогось смачнішого й тривнішого.

— А оце камінці з-під святої Голгофи, — сказав Копронідос і, поцілувавши, він подав ченцям якісь чудної форми камінці.

Ті камінці бачили Єрусалим так само, як і Копронідос: він назбирав їх по берегах Росі. Ченцям вже трохи обридли ті камінці: вони вже їх не цілували, а тільки подержали в руках та й поклали.

— Були в Єрусалимі? Бачили гроб господній. Голгофу? — спитав у Копронідоса Ісакій.

— Сподобив господь, сподобив! Бачив усі святі місця, — одповів Копронідос.

— Ой господи! Спаси й помилуй нас! — обізвався Єремія. — Красно там, дивно й велеліпно?

— Красно й дивно! Бачив я й Голгофу, гроб господній, чув, як душі грішників плачуть і скрегочуть зубами. Є там у стіні в великій церкві дірка, вона йде під землю просто в саме пекло. Як притулиш вухо, то й чуєш і крик, і галас, і стукіт, і гуркіт, і клекіт, і скрегіт зубів, — сказав Копронідос.

Отець Ісакій важко зітхнув і перехрестився. Він був з простих селян і йняв віри тим побрехенькам та теревеням Копронідоса, бо вже це чув од людей-прочан, що мандрували на прощу в Єрусалим.

— Ой господи! Спаси нас і помилуй, — промовив він тихо.

— А проти великодня на утрені святий огонь сходить з неба. Патріарх входить у печеру до гробу господнього з пучком незасвічених свічок і молиться. Огонь спадає з неба, і самі свічі запалюються, — теревенив далі Копронідос.

— Дивні діла твої, господи, — сказав Єремія й перехрестився.

— А оце пальмові гілки, посвячені в єрусалимському храмі на вербу; це там такі ніби верби, — сказав Копронідос і подав одну гілку отцеві Палладієві. Отець Палладій узяв гілку, подивився, понюхав і поклав на столі. Після його понюхали гілку й другі ченці.

Отець Єремія знов важко зітхнув і глянув на образи.

Тим часом Мелетія принесла чай і поставила на столі, а до чаю подала пухкої паляниці на тарілці. Ченці побрали стакани й розговорились. Копронідос виніс до чаю пляшку рому.

Ченці спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за гріх; але невпроханий Копронідос силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасій, випивши півстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан і сповнив його до крис. Мелетія наливала й приносила стакани безперестанку. Пунші за пуншами щезали, неначе ченці виливали їх у безодню.

Попиваючи пунші, ченці все судили цей гріховний мир та гудили «болярів» та скупих на приносини «боляринь».