Про УКРЛІТ.ORG

Афонський пройдисвіт

C. 1
Скачати текст твору: txt (146 КБ) pdf (146 КБ)

Calibri

-A A A+
I

Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм’янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу — в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже літній чоловік, стає перед чудовною іконою, молиться, б’є поклони, зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви.

Той чоловік був грек Христофор Хрисанфович Копронідос. Він довго блукав по селах на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камінці, нібито з Єрусалима, свячену воду, ніби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навіть пальмові гілки, нібито посвячені на вербу в Єрусалимському храмі. Ті камінці він збирав на березі Росі, Расави та інших річок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць і з ставків. Продавав він і свячене помічне зілля і жебрав на Афон. Набивши добре кишені грішми, видуреними в темних богобоящих селян, він пішов на хитрощі вже більше корисні: задумав дурити багатих київських ченців…

Якось після вечерні він пристав до послушників, примостився коло їх в садку на лавці, в темній алеї, на цвинтарі і почав розпитувати, хто з ченців має багато грошей.

— Чи то пак правду кажуть, що нібито в отця Палладія дуже багацько грошей? Чи то правда, що він багатющий? — спитав він у послушника.

— Що правда, то правда, — обізвався келійник отця Палладія, — я в його вже давно служу за келійника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованців, коли й не більше.

— А з яких він: мужиків, чи з міщан, чи таки з духовних? — спитав Копронідос.

Копронідос говорив доволі чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись на селах, але в розмові примішував великоруські слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились і зросли не в Росії.

— Отець Палладій таки з духовних. Він був на селі священиком, овдовів; кажуть, що вже видав дві дочки заміж, і оце годів з п’ять живе в монастирі, — одповів келійник.

— Здається, він богобоящий та богомільний. Так молиться та б’є поклони… що мені аж кинулося в вічі… — обізвався Копронідос.

— Дуже богомільний та богобоящий. Ввечері довго молиться богу, а як лягає спати, то, мабуть, гроші лічить, чи всі дома, бо я часом чую в себе, в другій келії, як бряжчать срібні карбованці та, здається, і червінці, — сказав келійник.

— Бряжчать карбованці! — аж крикнув Копронідос, і його здорові банькаті очі аж закрутились на білках, а зіньки аж заблискали.

— Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лічить часом отой лапіга таки довгенько. Усе сидить і ледве ходить помалу, — сказав молодий проворний келійник.

— І, певно, благочестиво живе й піснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

— Тихий, тихий, але тиха вода греблі рве… Горілочку п’є добре; а сільські бабки та молодиці з того села, де він був попом, часто приносять йому гостинці: і сало, і масло, і печені кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

— І до отця Палладія заходить?

— Атож! Заходить і балакає приязно з ним.

— А як її звуть? — спитав Копронідос.

— Вона Хівря на ймення, — сказав келійник, — там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомісяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Києва.

— А отець Ісакій та Єремія, певно, так само мають гроші, як і Палладій? — спитав Копронідос.

— Мають, але менше, ніж отець Палладій. А скупі, скупі обидва, що й сказати не можна! Гроші мають, а ходять у старому дранті та драних, латаних чоботях, — обізвався другий келійник.

— А з яких вони? — спитав Копронідос.

— Хто їx знає. Здається, з міщан, а може, й селян, — одповів келійник.

— Я більше од ycix ченців люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в війську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста… — казав далі Копронідос.

— I цей має, — обізвався один келійник, — бо часто шиє одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а він як почне примірять, то виварить воду кравцеві незгірше будлі-якої панни: по три рази часом кравець перешиває одежу та приганяє до стану.

— А не знаєте, з яких він? — спитав Копронідос.

— 3 бурсаків; його вигнали з бурси. Але він був у москалях: казав, що навіть служив унтер-офіцером. Та це знати й по ході, бо як ходить по церкві, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрі, — сказав келійник.

— Про що ж він розмовляє в келії, як часом зійдуться гості? — спитав Копронідос.

— Розказує, які штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червоні щоки та високі перси одної удовиці… Вона тут недалечко од монастиря й живе, — сказав келійник i зареготався на все горло.

«Отже ж, варто закидати мережі в цьому монастирі. Ловитва, мабуть, буде велія… Чотири ціновиті осятри маю на приміті… 3 котрого б почати… — думав Копронідос. — Мабуть, з Палладія. Палладій має показну роль в монастирі, бо з вчених… Треба б зробить початок з його…»

 
 
вгору