* * *

Гуде вогонь — веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…
     А я чолом припала до вікна,
     і смуток мій бере мене за плечі.
Сама пішла світ за очі — аби
знайти від тебе крихту порятунку.
     Мої думки, як дикі голуби,
     в полях шукали синього притулку.
Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.
     І віднайшла — гірку печаль світань.
     І п’ю, немов невиброджену брагу.
І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
     Якщо кохаєш — знайдеш без адрес
     оцю хатину за морями снігу.
І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання —
     до безміру, як в темряві зіниці,
     тривожно шириться чекання…