В однім напрямі була необхідна для сільських газдинь. Розумілася знамените на кухні в місті та знала випікати різні білі й чорні хліби. Кожним разом, коли мала йти в місто, заповідала знайомим ґаздиням уже вперед, і ті находили різні орудки для неї. Одній мала купити краски, іншій волічки. Он тій дівчині цітки на ґердан, а тій молодій ґаздині ікону й дещо з начиння. І вона купувала і вдоволяла всіх.

Часом, коли ні крейцарка не мала в хаті, говорила ніби побіжно, що йде в місто. Зараз знаходилися для неї орудки. Відтак повторялося се правильно, та дивно, що більша половина речей, які приносила з міста, належала до неї.

Була їм і в іншім напрямі необхідною. Ніхто не вмів так добре примовляти проти недуг або від злих очей, як вона. Ніхто не вмів так добре варити й пекти, як вона. Притім була жвава й обзорна, і можна було на неї хоч із яким великим, весільним чи посмертним обідом спуститися[93], вона все перевела до самого кінця в найкращім порядку.

Була справді найліпшою товаришкою Марійки, одинока (з виїмком ще двох чи трьох старих сусідок), з якою зносилася Марія з довір’ям і перед якою не мала ніякої тайни, хоч Івоніка від часу до часу остерігав її, аби не була перед нею відверта, бо «хто мав уже раз жіночий язик, не вмів мовчати».

Але досі Домніка ще їй ні в чім не споневірилася. Була їй у кожній праці, коли б і не захотіла, щиро помічна, а коли не могла вже до чого рук прикласти, то бодай порадою і добрими словами рятувала, а се вміла Марійка цінити… За те обдаровувала її щедро молоком і хлібом, а на храм відділяла для неї окремо мисочку меду, так, аби Івоніка не видів. Домніка тішилася в неї ласкою ще й через те, що доносила їй і найменшу дрібницю, яку лиш дізналася про Саву і Рахіру. А се було для неї важніше, як усе інше. Що Домніка бачила все на свої очі, не було сумніву. Григорій був її найближчим сусідом, і коли Сава хотів до нього заходити, мусив усе минати її хату.

З нею одною могла говорити одверто про своє нещастя. Домніка була мудра й хитра і вміла не лиш «промовляти» як треба, але й «мовчати».

Неначе половик, що з найбільшої висоти задержує в оці між травою захований дріб, так і Домніка слідила за молодими людьми і зносила пильно, мов бджола або та вірна собака, всі новини, дотично хлопця і дівчини, до матері, повідомляючи її про кожну появу Сави у Рахіри й інші її поступки. Часами ставала їй гризота Марійчина розрадою. Коли її лінивство й байдужість Ілії приводили іноді до розпуки, забігала до Марії з якою-небудь новиною про Саву або його дівчину, аби, впровадивши матір у їдкий настрій, насититися її гризотою і роздразненням. Вкінці оповідала їй свої клопоти і так відзискувала рівновагу. Так, нажалівшись досхочу, потішала одна одну й остерігала одна одну перед ворогами… Сказано, Домніка була найлуччою товаришкою Марійки, і була їй у радості чи в смутних хвилях необхідною людиною.

Коли Івоніка повернув із смутними звістками про Михайла та з його «знаком» на примівку, Марійка побігла ще того самого дня до своєї приятельки з просьбою, аби прийшла відмовити недугу синові.

— Поможіть, Домнічко, поможіть, душко, — просила вона, — я вам красно подякую і не зроблю вам кривди! —І Домнічка примкнула свою буду, почислила кури (перед добрими сусідами), витягнула з-під стріхи малий там захований ножик, і обі жінки махнули живенько до Маріїної хати.

Прийшовши тут, Домніка припочила трохи, а відтак вступила в сіни й під комин. Тут, саме посередині, поставила знак від хлопця (волосся) і, виконуючи руками різні рухи перед ними (вони представляли лице хорого), говорила без перерви й одностайним голосом ось що:

Болячка пухка,
Болячка з рожі,
Болячка з марини,
Болячка з лихим часом,
Болячка з гістцем,
Болячка з роботи,
Болячка з охоти,
Болячка з уроків,
Болячка з лихої волі,
Болячка наслана,
Болячка прислана,
Болячка вітрова,
Болячка польова!
Тут їй в голову не лупати,
В ухах не стріляти,
Зуби не лупати,
Кровйов не плювати,
Місця не шукати,
Але іти собі
На широкі броди,
На глибокі води,
Там їй піски пересипати,
Води міряти,
Каміння лупати,
Броди розширяти, —
Які заглибокі,
Які заширокі,
А чистого,
Божого,
Молитвенного
Михайла —
Лишити.
Як його мати на світ породила —
Аби його так злічила
Божими молитвами,
Своїми примівками,
Від бога на вік,
А від мене на лік!

Повторила се дев’ять разів, за кожним разом виконуючи нові рухи у воздусі, неначе фігури, і мов округ голови хорого, і за кожним разом щось здмухуючи і спльовуючи. Вкінці прорила в землі ножем хрест і шпурнула його далеко від себе.

Марійка не була при процедурі примовлення. Воно не було добре. Примівка тратила на силі в присутності другої особи, і її наслідки зволікалися…

Домніка опустила місце примівки і поступила до хати.

— Вже! — сказала поважно й потрохи втомлено й відітхнуга, усівши на лавці коло печі. — Як бог дасть, то йому зараз полегшає!