В нього є хлопчина, і се він робить задля нього. Придумали його віддати до школи. Нема йому що до землі прив’язуватися, — урадили, — вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє!

А старий Івоніка, що про се довідався, оживлено піддержує їхню думку. Тайком перед Марійкою пішов до нотаря і записав хлопчині щонайкращий ланець Михайла. Нехай колись і вчений згадає добрим словом його нещасного покійного сина…

Він дивно прив’язаний до тої поважної, лагідної молодиці, що мов той добрий ангел снується в хаті й по надвірку, і для нього, коли б він і не спинився в її хаті, все ласкаве й добре слово має. «Невісткою» своєю називає її, і гірко-болісно всміхається при тім сам із себе. Хлопчину її медом угощає і, як внука, голубить. Се одинокий золотий промінчик на тихих полях, що викликує від часу до часу усміх на його устах і що ним він справді радується.

А Марійка? Понура та горем розколена вдача, що з нею?

Вона бачить той промінь, що паде золотим пасмом із тої дрібної хатини в душу її чоловіка, але він у ній лише жаль викликує.

Ніколи не переступає її нога порога хати у веселому ліску, ніколи й не спиняється нога молодої поважної жінки коло самітнього бурдея.

Лінія між ними ніяк не може вигладитися; тут станув уже жаль матері до матері й не уступиться ніколи з-поміж них.

Часом, коли хлоп’я у веселому розбігу за Івонікою примчить аж до бурдея, коли побачить його стара жінка, її мов на ножі щось бере. І простягнула би руки за ним, пригорнула би до осиротілого серця — воно їй чимось близьке, чимось рідне, чимось дорогого покійного сина пригадує, та тут і кам’яніє на місці й невимовно гіркий спомин поринає гострим ножем у душу.

Вона відіпхнула колись свого внука від свого порога, відігнала з матір’ю, мов собаку, що був би уже таким, як оцей, і огрівав задубнілу з жалю душу й осиротілу хату розвеселяв, — а так божевільний жаль огортав її. Сама всьому винна. Сама-саміська вона. Дрижачими руками наповняє дитині капелюшок лакітками, на які здобувається самітня оселя в полі. Сушеними овочами, горішками, іноді й булочкою — і відсилає додому. Неспокійним поглядом і дивно зміненим зором наказує дитині вертати скоро до мами… Воно вертається послушно пильненьким кроком і ущасливлене до мами, а нещасна здіймає грізно кулак і грозить страшно в сторону, де проживає той, що винен її горю. Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…

Анна дрижить над своїм хлопцем якоюсь боязкою любов’ю з цілої поважної, глибокої душі, що натерпілася до дна, і знає лише одну мету — вивести дитину свою в люди. Її колишнє горе відтворило їй очі, і інстинктом своїм пізнала життя — світ. Гарує і працює від рання до вечора на здобуття засобів до науки для сина, і щось мов силує її відірвати його від землі.

З нього будуть люди, як покине землю.

Якісь інші люди, як вона, як всі ті, що окружають її, як ті, через яких натерпілася стільки у своїм молодім житті та що передчасно зломило її. Не розуміє ясно, чому, по якій причині, але відчуває се і щиро переконана.

А Петро піддержує її в тім.

Дрібне хлоп’я з задуманими очима своєї матері його мов до життя відновило. Коли воно спить, відганяє мухи від нього, а руки його, великі залізні руки, прямо бояться доторкнути дрібного тільця, щоб не завдати йому болю. Воно ж дороге. Воно всіх займає. Щось має за собою, чим в’яже до себе й керує…

І так тяжать на нім надії — якісь несформовані, прегарні, горді надії, здається, самих терплячих і упокорених — і він їх має сповнити…

Виросте — в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт по матері, — вони попровадять його в інший світ… І він сповнить ті надії…

Чернівці, 7 цвітня 1901 р.

--------------------------------—
Примітки:

[1] Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша (нім).
[2] Штивний — цупкий, застиглий.
[3] Гоппляц (від нім. Hauptplatz) — центральне місце, головна площа.
[4] Барда — сокира.
[5] Ґердани та бодзики — прикраси з намистин бісеру та клаптиків матерії.
[6] Мати храп — мати на оці.
[7] Туй-туй — ось-ось.
[8] Не ялося — не годилося.
[9] Стрій — одяг.
[10] Двірник — начальник громади, староста.
[11] Нехарно — неохайно.
[12] Волічка — шерстяні нитки для вишивання.)
[13] Зіштивніле — застигле.
[14] Нанашка — хрещена мати.
[15] Ширінка — хустка.
[16] Шовкова рікля — шовкова в різних смугах сукня без рукавів, з станком (половиною плахти), пришитим до спідниці.
[17] Кутаси — китиці на одежі для прикраси.
[18] Гулящі — танцюючі.
[19] Гуляти — танцювати.
[20] Бадіко — звертання до старшого роками.
[21] Стрільба — рушниця.
[22] Шутер — гравій, щебінь.
[23] Бранка — призов.
[24] Право — закон.
[25] Бурдей — землянка.
[26] Пивничні мешкання — землянки.
[27] Город — сад.
[28] Фудулитися — пиндючитися, гордувати.
[29] Пушка — бляшанка.
[30] Зимний — холодний.
[31] Сивий — сірий.
[32] Трійло — отрута.
[33] Гарувати — тяжко працювати.
[34] Трілер — трель.
[35] Острота — суворість.
[36] Бутний — гордий, чванькуватий.
[37] Хосен — користь.
[38] Знеслість — гордість, пишність.
[39] Ходити на візитацію — робити обхід.
[40] Паприка — перець.
[41] Імператор (нім,).
[42] Військовий абшит — документ про увільнення з війська.
[43] Пуделко — коробка.
[44] Клака — толока, спільна робота за частування.
[45] Професор — учитель.
[46] Кошниця — великий плетений сарай, де сушать кукурудзу.
[47] Пизата — пиката.
[48] Шумилиння — листя, в яке загорнутий качан кукурудзи.
[49] Гостинець — шлях.
[50] Склеп — магазин.
[51] Чічка — квітка.
[52] Горботка — дві плахти, що їх носять замість спідниці.
[53] Цітки — маленькі мідні випуклі кружечки.
[54] Розривка — розвага.
[55] Консеквентний — урівноважений.
[56] Наглий — раптовий, несподіваний.
[57] Сверщик — цвіркун.
[58] Штубей — вулик.
[59] Блават — волошки.
[60] Візія — видіння.
[61] Половик — яструб.
[62] Дріб — домашня птиця.
[63] Шпихлір — комора.
[64] Ланц — ланцюг.
[65] Камратувати — товаришувати.
[66] Кутати — клопотатися.
[67] Пазити — стерегти, доглядати.
[68] Банувати — жалкувати.
[69] Кавка — галка.
[70] Бурш — денщик.
[71] Сарака — бідолаха.
[72] Минатися — гинути, вмирати.
[73] Шріт — дріб.
[74] Давати позір — звертати увагу, наглядати.
[75] Проіпінація — шинок (монополька).
[76] Цара — край, доли, низина у протиставленні до гір.
[77] Нижча шаржа — унтер офіцерські чини в армії.
[78] Мева — чайка.
[79] Лягай (військова команда) (нім.).
[80] Шпанги — військова кара.
[81] Мельдуватися — заявитися.
[82] Урльоп — відпустка.
[83] Компанія — рота.
[84] Егзецирка — військові вправи.
[85] Гвер — гвинтівка, рушниця.
[86] Торністра — ранець.
[87] Трачка — тартак, лісопильня.
[88] Цофнути — зректися.
[89] Голосний — відомий, знаменитий.
[90] Опускати — залишати.
[91] Завелоновані — із спущеними вуалями.
[92] З резиґнацією — безнадійно.
[93] Спуститися — покластися.
[94] Помана — спогад.
[95] Розказ — наказ.
[96] Ворохобня — заворушення, бунт.
[97] Кланцата — зубата.
[98] Чако — головний убір в австрійській армії.
[99] Матригуни — чар-зілля.
[100] Клячіти — стояти навколішках.
[101] Партика — доля, частка.
[102] Кертиця — кріт.
[103] Кланя — полукіпок.
[104] Гуска солі — стовпчик солі (пресована сіль).
[105] Грисик — січка.
[106] Рата — частина плати, внесок.
[107] Пиняво — повільно.
[108] Дзьобенка — шерстяна торба.
[109] Сопух — дух, сморід.
[110] Поєдинча — проста.
[111] Кабзля — капсуль.
[112] Обдукція — судово-медичний огляд.
[113] Кольба — приклад.
[114] Зрабувати — заграбувати.
[115] Луна — заграва.
[116] Залубні — сани.
[117] Кивнути — зачепити, торкнути.
[118] Пазити — глядіти, турбуватися.
[119] Борзо — скоро.