Вітри втихомирилися, земля степліла, і він почав роботу. Усі обсіялися. Поля і городи волали дощу. Дощу! — волали трави й дерева. Люди з ранку й до ночі товпилися на Планетниковому подвір’ї:

— Наклич дощу! — благали його й матір.

Він вибрався на гору над озером. Люди стояли внизу, на греблі, а він стояв на шпилі, на камені і весь у білому, у білій сорочці, у білих штанях, височів, звівши своє гартоване лице до неба. Зняв руки й почав боротися за дощ. Пасма білого волосся тріпотіли на його голові.

Дощ закрапав. Спочатку дрібний, теплий. На очах зазеленіли береза й ліщина — ліс і сади відроджувалися. А дощ не вщухав, цебенів, як із прорваної гатки. Заблискало, загриміло — це недобрий знак, бо гілля голе. Лило тиждень. Озеро вийшло з берегів, зламавши греблю. Річка теж вийшла з берегів, затопивши городи. Перестало лити — відразу почалася спека. Сонце палюче, мовби вихопилося з горна. Надворі наче в кузні — шкварчать кущі й бур’яни. На городах, у полі ніщо не виткнулося, не проросло: то його залило і притовкло, а потім вхопило у цілець — земля рівна, як збитий тік²⁸, і гаряча, як піч. Колеться, репається і зяє, вишкірюючись, наче мрець.

«Пора летіти, — подумав Планетник. — Дочекаюся вечора, піду в печеру…» — і готував кресало та губку.

Та люди його випередили. Вони заремствували. Спочатку тихо. Потім голосніше. Хто винен, що зима була без снігу? Чому довго не падав дощ і полилася злива? Хто винен, що залягла спека?

Їх ніхто не скликав — зібрав відчай, і вони громадою прийшли до Планетника. Старі баби розмахували коцюбами²⁹, чоловіки були із сокирами, вилами, ціпами й косами, молодиці із заступами й прачами³⁰, діти з каміняччям.

— Це ти! Ти в усьому винен — ти знаєшся з нечистою силою! — загукали, як в одне горло.

Він вийшов на поріг. Босий, у вишиванці, штани на очкурі³¹ — звичайний, як і вони. Хотів щось сказати, але на нього посипалися камінці, погрозливо наставилися кочерги, вила, ціпи, сокири.

— Хмарник! Бурівник! Смерть йому! Смерть!..

Над’їхав пан у малиновому кунтуші, а з ним і піп у чорній рясі. Вони не втихомирили село. Пан сказав:

— Скараємо, але без самосуду. А піп проголосив:

— Спалити.

…Вечоріло. Його закували — не боронивсь. Повели в холодну. Село повалило з подвір’я, пильнуючи, щоб часом не обернувся у вовка чи в птаха й не втік. Зовсім стемніло. А в те, що він може обернутися вовком чи птахом, мабуть, не дуже вірили: прив’язали до спини дві свічки — не втече, нехай світить… А його вже стара мати побігла слідом, але спіткнулася у воротях, упала, ридаючи і б’ючись головою об землю.

Не було кому пожаліти ні Планетника, ні старої матері: народила виродка! Злі, сердиті, страшні люди… Очі банькаті, груди ходуном, руки трясуться і на лобах написано: ненависть і нетерпець.

Горять дві свічки, які несе на своїх плечах, — він освітлює дорогу, а перед ним темрява.

Пан і піп перемовляються в колясці: навезти, нарубати дров, припнути до стовпа! Ніч пересидить у холодній, а вранці почнуть…

Планетникова мати, припадаючи до землі, підвела голову, а перед її очима розцвів нарцис. Білий, аж холодний — з материнських сліз. І вона почула голос:

— Бери мене: сторожа поснула, перед тобою відчиняться двері холодної, йди і випусти сина.

Планетник сидів у холодній і думав: «Я ніс засвічені свічки, а вранці сам згорю, — ну й дарма, тільки жаль, що не встиг злетіти в небо, не встиг»…

Мати зірвала нарциса, пішла й розкувала сина. Він узяв з її рук білу квітку й сказав:

— Я піду, мамо…

— Куди, сину? — запитала вона.

— Хіба ви не знаєте? Я казав вам ще малим. Піду і стану над громом. Мати його поблагословила.

Серед ночі на горі — над селом спалахнуло велике вогнище. Люди попрокидалися, побігли з лементом на греблю й попадали від великого страху. З вогнища, яке сипало іскрами, у небо, підіймалася куля. І в той час задзвонили дзвони. У далекому острозькому соборі, на сільській дзвіниці… Маленькі, більші, головні — усі дзвони.

З настанням дня шукали Планетника, але не знайшли. Чи він розтанув у небі, чи запався в землю?

Як почув, так і передав я цю легенду — слово в слово з уст Олени Булиги, в якої квартирував у Вербівцях.

______________
¹ Камізелька — безрукавка; жилетка.
² Безсрібленник, безсрібник — нежадібна до грошей, некорислива людина.
³ Заскороджений — про землю, оброблену бороною, граблями.
⁴ Повійка, повій — виткий трав’янистий бур’ян із дзвіночкоподібними квітками; березка.
⁵ Бузько, (діал.) — лелека.
⁶ Брость — листкові або квіткові бруньки; гілки, зелень на дереві.
⁷ Зворохобитися (діал.) — розхвилюватися, збунтуватися.
⁸ Гилка — давня народна гра в м’яч.
⁹ Нипати — ходити, рухатися без діла, без мети; тинятися.
¹⁰ Кавуля — палка.
¹¹ Блаватоокий — блакитноокий.
¹² Клуня — будівля для зберігання снопів, сіна тощо, а також для молотьби, віяння; стодола.
¹³ Проща — паломництво: відпущення гріхів, прощення.
¹⁴ Патериця — довга палиця, яку звичайно використовують для опори під час ходьби.
¹⁵ Врунитися — покриватися врунами; вирізнятися врунами; вруна — густі сходи посівів, озимина, ярина.
¹⁶ Загата — огорожа біля стін хати, проміжок між якою і стінами закладається листям, соломою тощо для утеплення хати взимку.
¹⁷ Чепіга — рукоятка в плузі.
¹⁸ Назарік — на наступний рік.
¹⁹ Меженіти — міліти.
²⁰ Літепло — тепла вода, тепло, теплінь, теплота.
²¹ Черінь — нижня площина, дно печі, де горять дрова, — місце для випікання хліба й варіння страв.
²² Живець — частина стебла, пагона культурного дерева, що його використовують для щеплення дичок; корінці, паростки чи бокові гілки, з яких вирощують нові рослини.
²³ Скиба — смуга, шар землі, яку вивертає плуг під час оранки.
²⁴ Половіти — достигаючи, набувати жовтого кольору, ставати жовтим (про пшеницю, жито тощо).
²⁵ Луб — тверда накладка на місці перелому кістки; шина.
²⁶ Посторонок — мотузка, тасьма тощо.
²⁷ Гречанка — гречана солома.
²⁸ Тік — розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення та просушування зерна.
²⁹ Коцюба — знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга.
³⁰ Прач, праник — дерев’яний гладенький валок для вибивання білизни під час прання.
³¹ Очкур — пояс або шнур, яким стягують штани або шаровари для підтримання їх.