Щоб розважити султана, вiзир послав свої кораблi з яничарами до Очакова ловити там запорозькi чайки. Турецький флот справдi поспiв до Очакова ранiше за козакiв, та Сагайдачний довiдався про це i, щоб якось обдурити туркiв, подiлив свої чайки надвоє: з половиною пристав проти острова Тендри до Прогноїнської коси i почав перетягати чайки озерами й волоком до лиману, обминаючи Очакiв; другу ж половину послав серед ночi пробиватися поуз турецькi кораблi. Тiльки на цей раз козакiв дуже пильнували i турки, й татари. На тих козакiв, що перетягалися через Прогноїнськi озера, напали татари i засипали їх стрiламн. Козакам довелося одбиватись, проте, вони хоч i стеряли кiльки десяткiв товаришiв, а таки пробилися до лиману i попливли у Днiпр. Тi ж козаки, що йшли водою, хоч i щасливо обминули турецькi кораблi, та свiтом турки їх помiтили i, догнавши, почали громити з гармат. Все-таки й цi козаки пробилися до Днiпра, туркам пощастило тiльки потрощити гарматними кулями одну чайку та взяти у бранцi двадцять запорожцiв. Тих нещасних бранцiв турецький султан вiддав трапезондцям, i тi замордували їх на смерть на втiху пограбованим.
Пiсля цього козацького нападу турецький султан знову погрожував королю Жигмонту, що пiде сам з вiйськом на Запорожжя й на Україну, щоб знищити козацтво. Польський уряд збентежився i почав збирати вiйсько. Сагайдачний же на те не зважав i напровеснi року 1615-го знову вййшов з козаками у Чорне море вже на восьми десятках чайок.
На цей раз, маючи пiд рукою 4 000 козакiв, вiн наважився «обкурити мушкетним димом» самий Царгород. Несподiвано запорожцi пiдплили до Босфору, проїхали до самого Царгорода i запалили його передмiстя Архiокой та Мiзовню разом з усiма портовими будiвлями i почали шарпати заможних туркiв. Турецький султан, що саме пiд той час був на ловах, на власнi очi бачив ту пожежу й чув пальбу запорозьких мушкетiв. Страшенно розгнiваний, побiг вiн верхи у Царгород i звелiв вислати на козакiв всi свої кораблi й галери, щоб потопити всi козацькi чайки, а козакiв привести йому на очi бранцями. Султан Осман любив мордувати запорожцiв власними руками, наприклад, прив’язувати їх до стовпiв і влучати стрiлами, та тiльки на цей раз те йому не вдалося, бо, наляканi козаками, яничари не хотiли сiдати на кораблi, а поки їх позаганяли туди киями, то козаки, обтяженi здобиччю, вже пливли Чорним морем.
Через кiльки день напроти дунайського гирла турецькi галери почали таки доганяти козакiв, та тiльки те вийшло їм же на лихо: запорожцi побачили погоню ще здалеку i ввесь день громадили на всi гребки, чимдуж поспiшаючись на пiвнiч. Коли ж увечерi почало сутенiти, вони пiдпустили туркiв ближче; коли ж стало зовсiм темно, вони повернули свої чайки на ворогiв i, оточивши турецькi галери з усiх бокiв, почали їх штурмувати. На деякi галери вони закидали залiзнi гаки з линвами i лiзли по тих линвах на галери, третiм прорубували дiрки в боках i топили їх. Врештi дуже небагато турецьких галер зрятувалося i втекло до Царгорода, останнi ж або були потопленi, або попаленi запорожцями, а кiльки цiлих галер, що козаки побрали штурмом, вони пригнали до Очакова i вже там спалили на очах туркiв. Всiх яничарiв з галер козаки повикидали у море або повбивали, пашу ж, що керував флотом, забрали було пораненого у бранцi, та тiльки й вiн скоро помер.
На другу весну, року 1616-го, турецький султан, сподiваючись нового нападу козакiв, завчасу послав цiлий флот пiд Очакiв, щоб не пускати запорожцiв на море; Сагайдачний справдi-таки зiбрався новим походом на море i на цей раз взяв козакiв багато, як нiколи, — аж 7 500, на п’ятнадцяти десятках чайок. З такою великою силою вiн смiло напав на турецький флот, i, хоч турецького вiйська на галерах було далеко бiльше, нiж козакiв на чайках, вiн погромив туркiв упень. Паша турецький Алi з кiлькома галерами втiк, а десятка пiвтора галер та бiля сотнi сандалiв запорожцi захопили цiлими.
Цим разом Сагайдачний не велiв нi топити, нi палити галер та сандалiв, а, обсадивши їх козаками та визволеними невольниками, прилучив до своїх чайок i, випливши в море, напав на турецький город у Криму Кафу[3]. Навкруг того города стояли мiцнi замки й стiни, змурованi ще iталiйцями i поновленi турками.
За часiв Сагайдачного Кафа була найголовнiшим невольницьким ринком на всi землi, що оточували Чорне й Середземне моря. До цього города татари приганяли з України, Польщi, Литви й Московщини велику силу людей й продавали тут їх у неволю купцям, що приїздили сюди морем з Царгорода й iнших мiст. От тих-то нещасних невольникiв i прибув Сагайдачний визволити. Пiд час штурму великi гармати, добутi Сагайдачним разом з галерами бiля Очакова, стали йому у великiй пригодi, i за допомогою їх запорожцi за кiлька день добули Кафу, побили й покалiчили 14 000 бусурманiв, визволили й забрали на галери та сандали велику силу невольникiв з усяких християнських земель; набравши ще, як звичайно, всяких скарбiв та добра, щасливо повернулися на Сiч.
Велика радiсть була по всiй Українi й по сусiднiх землях, коли почали повертатись до рiдних осель визволенi в Кафi батьки й брати, що були вже оплаканi родинами, а ймення Сагайдачного пiшло лунати по всьому свiту.