М а р и с я. Я не вмію розказать… Я…
М а р т и н. Видумка! Витребеньки! Баб’ячі химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..
М а р и с я. Я собі смерть заподію, коли…
М а р т и н. Не сердь мене, бо я порву на собі всю одежу!.. Чуєш?.. Здуріла дівка, ще й не розгляділа добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього, — от приїде, то побачиш!.. А про Миколу і не думай! Та я скоріще вб’ю тебе, ніж віддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дітки! Ти для них піклуєшся, побиваєшся, з шкури лізеш, а вони, замість дяки, серце тобі надвоє роздирають! Мало мені муки з Красовським і так, та ще тебе віддам за мужика, щоб він зуби скалив?.. Іди! Жених, може, вже з гори з’їжджає… Іди одягнися мені у нове плаття, а цих речей щоб я більше не чув!
М а р и с я. Тату?..
М а р т и н. Який я тато? Що то за тато?
М а р и с я. Папінька!
М а р т и н. І слухать не хочу! Іди роби, що велять.
Марися пішла.
Не знає свого щастя; сказано: молоде — дурне… Ох, діти-діти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хліб їли… Якби-то знали… тоді б ви зрозуміли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!.. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого мені це коштує?.. Колись подякує.
Входе Омелько.
Ідуть?
ЯВА VI
О м е л ь к о (задихався, не може говорить). І-ї-ду-уть!
М а р т и н. Чого ти так засапався? Сопеш, як підпалений кінь. Далеко?
О м е л ь к о. Ху-ху-ху!.. Утомився…
М а р т и н. Ти ж конем їхав?
О м е л ь к о. Де там! Упав, к бісовому батькові, з коня…
М а р т и н. Я ж кажу, що так!.. Далеко?
О м е л ь к о. Ні, зараз за могилою і впав! Тілько що виліз на Рака, а…
М а р т и н. Не про те! Не про те я питаю! Чи далеко їдуть?
О м е л ь к о. Та, мабуть, уже близько біля двору.
М а р т и н. Ти ж бачив, хто їде?
О м е л ь к о. А хто ж? Трохим їде — нашими кіньми і нашою натачанкою…
М а р т и н. А в задку сидить хто-небудь?
О м е л ь к о. В задку?.. Не примітив!
М а р т и н. Чого ж ти біг, бодай ти луснув! (Іде до вікна.)
О м е л ь к о. Чисто коліно збив, болить, як печене, прибіг попереду, а він ще й лається!.. Чорт на тебе угодить… (Пішов.)
М а р т и н. Він… Жених!.. (До дверей.) Душко! Палазю! Приїхав! Жених приїхав! Одягайтесь мерщій! А господи, аж серце забилось! Принять треба на славу… (Відчиня середні двері.)
Входе Націєвський, з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Мартин іде до дверей, розставивши руки.
Милості прошу, дорогий гостю!
Націєвський кладе гітару на стілець. Обнімаються і цілуються.
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Декорація та ж.
ЯВА І
Омелько і Трохим вносять стола.
О м е л ь к о. То це жених нашої Марисі, сьогодня й заручини?
Т р о х и м. Еге. Дорогою він мене частував біля кожного шинку, — гарний панич!
О м е л ь к о. Він же й мене частував тоді, як чоботи і кобеняк украли, бодай йому…
Т р о х и м. І що вони там роблять, ті судейські, — такого їх, як галок восени?
О м е л ь к о. Бумаги, каже, пишуть.
Т р о х и м. Нащо ж ті бумаги?
О м е л ь к о. На продаж. Продають.
Т р о х и м. Та хто ж їх купує, кому вони потрібні, хіба на цигарки?
О м е л ь к о. Виходить, є такі люде, що купують. От бачив повіреного, що приїздив? Коні, як змії, тарантас блищить, фурман, наче коробейник Улас!.. Бачив? Отже він бумаги продає. Його фурман дав мені на цигарку легкого тютюну і розказував, що, каже, його пан якісь бумаги пише і продає людям, що кому потрібно, з того и хліб їсть, і будинок має у городі. От і наш пан, каже, купив якісь бумаги у нього на Красовського, а Красовський, каже, довідався, приїздив аж у город, заплатив дорожче, і він продав йому бумаги вже на нашого пана. Так і торгує!
Т р о х и м. Диви!
О м е л ь к о. Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать! От мені назначено, щоб я без чобіт був і без кобеняка, — і вкрадено.
Т р о х и м. Мабуть, що так… А не чув, коли буде весілля?
О м е л ь к о. Не чув. Вчора гуляли довго, — жених і досі спить.
ЯВА II
Входе Мартин.
М а р т и н. Чого ви тут стовбичите?
О м е л ь к о. Стола від Сидоровича принесли.
М а р т и н. Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.
Омелько і Трохим виходять.