[36] Патріарший намісник

[37] Надалі будемо вважати, що автор манускрипта — Лисий Мацько. Чомусь з цього абзаца наш літописець почав писати по-польськи, тому переклад втрачає староукраїнский мовний колорит. Важко пояснити, чому автор манускрипта так часто переходив з однієї мови на іншу. Правда, р другій половині рукопису польської мови майже не зустрічаємо.

[38] Папська оксамитова шапочка.

[39] До цього місця в манускрипт здебільшого вносилися записи про доходи й видатки власника корчми і лише зрідка фіксувалися інформації про навколишні події, та й то такі, які стосувалися суто його власних інтересів. Вчинок сина наполохав Лисого Мацька, боляче його вразив, але, видно, примусив і задуматися над соціальними питаннями, по-своєму оцінити їх, бо далі автор манускрипта все більше вдається до роздумів. Мабуть, звідси треба починати шукати причини несподіваного вчинку самого Мацька, про що мова буде потім. Думається, що переміни в Мацьковій психології відбулися під впливом і Юрія Рогатинця, який після братського суду шукав контактів з найнижчими прошарками львівського міщанства. (Прим.автора)

[40] Чужа поміч часто приносить неміч, чужі поради — зради (пол.).

[41] Насправді було інакше. Київський митрополит Михайло Рогоза зайняв у справі унії дволичну позицію. 1595 року Потій і Терлецький намовили його потаємно підписати акт унії. 1595 року Рогоза на Брестський собор прибув. Він запевняв Рогатинця, що буде з православними, але не дотримав і, певно, не збирався дотримувати цієї обіцянки. (Прим. автора).

[42] Відомо, що Гедеон Балабан одним із перших висловився за унію. Напевно, під впливом Острозького, який пообіцяв йому титул екзарха, він перейшов на бік православних. Порозуміння між єпископом і братчиками під час Брестського собору було позірним і тимчасовим. Справжнє примирення відбулося аж у 1602 році. Балабан пообіцяв тоді не настановляти нікого з рідних на єпископство, а братчики визнали за ним титул екзарха. (Прим. автора).

[43] Проповідник

[44] Тебе, бога, хвалимо

[45] Собор у Бресті відразу розколовся на православний і уніатський. Іпатій Потій наказав позамикати церкви, тоді православний собор зібрався в кам’яниці Острозького. Головою собору всупереч розпорядження короля, який заборонив чужинцям брати участь, було обрано представника патріарха Єремії протосингела Никифора. Никифор тричі викликав на собор Рогозу, проте київський митрополит, впокорений Скаргою, Соліковським і Потієм, офіціально проголосив акт унії в церкві святого Миколая. Тоді Никифор позбавив Рогозу, Потія і Терлецького духовного сану. Незабаром на Никифора було сфабриковано звинувачення в шпигунстві на користь Туреччини. Ники-фора посадили в ратушеву вежу у Варшаві, ту саму, де тоді сидів, чекаючи страти, Наливайко. Помер у марієнбурзькій тюрмі. (Прим. автора).

[46] Таляр на той час дорівнював приблизно трьом золотим

[47] Друкарі-гравери

[48] Королівський поет (лат.).

[49] «Брестський синод і його оборона» (пол.)

[50] 3 манускрипта.

[51] Придворна челядь.

[52]

Лютне моя, змовкли струни твої із журбою,
Ті, що співали раніш про криваві спалахи бою,
Прославляли натхненно дні золоті супокою…
Все нині навспак, тепер вони у безгомінні:
Поділля у румовищах, земля України —
Материзна родючості, добробуту батьківщина —
Попелищами стала…
              (Переклав з польської Р. Кудлик)

[53] Нема у Львові Русі, Русь на півночі! (пол.)

[54] Навернена з язичництва.

[55] Бог з тобою (лат.)

[56] Відпускаю тобі гріхи (лат.)

[57] Веселімся! (лат.)

[58] Золота Роза (євр.)

[59] Славний поет (лат.)

[60]

Нарешті господь привів вас до нашого краго,
Хвала вам, окрасо велика і божий нащадку…
              (Переклав з польської Р. Кудлик).

[61] У манускрипті був такий цікавий запис: «Встид велій зело пойняв мою совість, кров моя — син первородний розворушив грішну й пожадливу душу батька, і я, зрозумівши вищий смисл живота людського, віддав на братство все, для чого жив і чим жив, і коштувала мені та пасія дві тисячі сто сімдесят шість золотих і чотирнадцять грошів». (Прим. автора)

[62] Міський суд, скликаний для невідкладних карних справ.

[63] Поліція, ціпаки (лат.)

[64] Проказа в місті! (лат.)

[65] Приблизно таким, пам’ятаю, був останній запис у манускрипті. (Прим автора).

[66] Виграємо чи прої раємо, хай нас знають! (пол.)