Своєю творчістю Гоголь звів той золотий міст духовності, який єднає культури двох братніх народів — російського та українського, що усвідомлюють свою спільність з культурою всього людства, і користь від цієї інтернаціональної єдності для нас є очевидною, в чому й переконуємося знову і знову.
* * *
Повернемося, однак, до наших полтавських країв. Звичайно, пасічник Рудий Панько навряд чи міг би припустити, що років через півтораста після його неквапливих оповідей людський інтерес до них все ж не зникне, що ось тут, у чудовому місті Венеції, зберуться шановні освічені люди, аби ще раз придивитися, хто ж він такий, цей пасічник, чим він такий живучий та ким був для нього той усміхнений молодий співбесідник, що приїхав чи то з Київської бурси, чи то з Ніжина до батька з ма-тір’ю на вакації?
У Великих Сорочинцях стоїть пам’ятник Гоголю, існує гоголівський музей. У роки війни, коли в це мальовниче полтавське село вдерлися кровожерні, збожеволілі від пожадання всесвітньої влади фашистські погромники, вони зруйнували музей, глумлячись, стріляли в портрет Гоголя, п’яний нацист-офіцер вигукував: «Нема й не було ніякого Гоголя! Його вигадали більшовики!» Та не вбивці й грабіжники виявились здатними підкорити світ, його підкорюють — без жодного пострілу — художники, творці!
Ось Гоголь тут, в Італії, яку він так любив, з таким захватом описував її «ослепляющее небо, все тонущее в сиянии!» З нашого континенту переступив Гоголь і на континенти інші, шляхам його не видно кінця, і в Великих Сорочинцях — після всього пережитого — музей його відновлено. Відродився навіть Сорочинський ярмарок! Земляки Гоголя влаштовують цей ярмарок щорічно, хоча нагадує він тепер не так комерційний захід, як фестиваль, народну карнавальну процесію, що її очолюють всіма знані гоголівські персонажі: на високому возі пливе пишногруда Хівря, лузаючи насіння, біля воза бредуть з жартівливими витівками бурсаки, і писар, і дяк, і кумедні рогаті мешканці пекла, потім веселим гуртом пропливають дівчата в стрічках та парубки в шароварах,— неважко впізнати в них учасників місцевої художньої самодіяльності.
Гоголь став святом!
При самій лише згадці імені письменника обличчя людей стають світлішими і добрішими, очі нових поколінь — через простори часу — сяють назустріч йому привітом, квітнуть усмішками розуміння і вдячності.
Чи це ж не безсмертя генія?
1976
______________
1 На початку квітня 1976 р. у Венеції відбувся міжнародний симпозіум на тему: «Гоголь і європейська культура». З доповіддю «Гоголь і Україна», що лягла в основу цієї статті, на симпозіумі виступив Олесь Гончар, який входив до складу делегації Спілки письменників СРСР.
2 Ось той лист, що його написав Гоголь українською мовою до Б. Залеського:
Богдану Залесскому.
[Вторая половина февраля 1837. Париж]
Дуже-дуже було жалко, що не застав пана земляка дома. Чував, що на пана щось напало — не то с о я ш н ы ц а, не то з а в і й н ы ц я (хай їй прыснытся лысый дидько), та тепер, спасибо богови, кажут начей-то пан зовсим здоров. Дай же боже, щоб надовго, на славу усій козацькій земли давав бы чернецького хлиба усякій болизни і злыдням. Та й нас бы не забував, пысульки в Рым слав. Добре б було, коли б и сам туды колы-небудь примандрував. Дуже, дуже блызькый земляк, а по серцю ще блыжчый, чим по земли.
Мыкола Гоголь».
Н. В. Гоголь. Полное собрание сочинений, т. II. Изд-во АН СССР, 1952. Оригінал листа зберігається в бібліотеці Ягеллонського університету.