Шумить Дніпро славний, і досі шумить;
Всього надивився — і щастя, і горя;
З далекого краю біжить він, біжить
До рідного степу, до Чорного моря.

    Була колись доля; траплялось тоді
    І слави чимало, багато і шкоди…
    Минулось, забулось… По бистрій воді
    Гуляють берлини, свистять пароходи.

Над берегом є там крутая гора,
На ній бовваніє самотня могила;
Усі її знають — старі й дітвора:
Земля Кобзаря там навіки покрила.

    Співав колись щиро, і пісня його
    Орлом бистрокрилим літала усюди;
    На божому світі дізнавсь він всього —
    І слави, і ласки, і кривди Іуди…

Тече Дніпро славний, як голуб, гуде;
Синіє туман у широкому полі;
Стоїть над горою хрест божий і жде
Апостола правди і доброї долі.

[1893]