І

Зів’яв неждано первий цвіт
Бажання молодої долі:
По правді жить на ріднім полі,
Кохать людей, науки світ…
Усе, усе тепер покрила
Навіки темная могила…

ІІ

Прийшла пора — і ти по-божому умер;
Ми, плачучи, тебе засипали землею…
Одну правдиву річ напишемо тепер
Над темною, як ніч, господою твоєю:
Колись минеться все, переведеться рід,
Забуде рідний край заплаканую долю,
Могила западе, і зникне її слід,
І кісточки твої розкидають по полю…

ІІІ

Жив, жив, а все ж таки умер.
Що ж скажемо тепер
Над домовиною твоєю? —
Свинею жив і вмер свинею!

[1889]