Але щоб докладно і вірно оцінити всі чуття і мислі Германа при повороті до Дрогобича, треба нам розповісти, що діяв і чого зазнав він послідніми часами, відколи ми бачили його при закладинах у Гаммершляга, а відтак в його домі, де несподівано дійшла до нього страшна і потрясаюча вість о тім, що син його Готліб щез кудись без сліду.

Крайнє розстроєний і приголомшений на дусі Герман їхав до Львова, щоб розвідатись докладно, що сталося з його сином. Він бився з гадками, стараючись вмовити в себе раз то, що Готліб не вмер, а жив, раз знов згромаджуючи в своїм умі всі свідопттщ, стверджуючі правдоподібність його смерті. Але тота внутрішня боротьба шарпала його сили і бурила в нім кров, так що швидко він до того втомився, що не міг ні о чім виразно думати і що замість складних думок перед його уявою пересувалися і мигали якісь неозначені марева, якісь пошарпані зароди образів та думок. Він силувався спати під мірне гойдання брички, але й сон його не брався; духова утома і нервове роздразнення доводили його до якогось майже гарячкового стану. Але звільна довга і нудна подорож, одностайні, понурі види наддністрянських болотистих рівнин, через котрі переїздив, притупили вразливість і втишили потрохи нервове роздразнення; Герман зібрався з силами не думати про сина, а щоб піддати думкам інший предмет заняття, він видобув одержаний перед від’їздом телеграм від віденського агента і почав пильно по десять разів перечитувати немногі слова — перший і незначний на вид вузол будущої великої золотої тканини. Він вдумувався в кожде слово, строїв плани, і то розвело потроху його гарячку, освіжило його.

Так він приїхав до Львова і сейчас побіг до поліції. Слідів не було ніяких, вістей ніяких. Він зложив сто ринських для того, хто би перший вислідив щось певного про його сина, а може, п’ять раз більше роздав усяким поліцейським та потратив на утоптування комісарів, щоб ті докладали старання і всіх сил, щоб швидше дізнатися дещо про сина. Його обіцянку пущено в газети, і Герман дві неділі ще просидів у Львові, ждучи кождого дня, що ось-ось прибіжить післанець з поліції і зазве його до директора. Але післанпя як не було, так не було, і Германові самому приходилось протоптувати туди стежку. І все задарма. Крім найденої над ставом одежі, нічого не було. По двох неділях поліціяни і комісари сказали йому одноголосно, що тутка, в обрубі Львова, Готліб не згиб. Але чи ж міг Герман тим успокоїтися? Не згиб тутка, то чи не міг згинути деінде? А хоть і не згиб, то де ж міг подітися? Все те ще дужче мучило Германа. Він просив поліцію розписати гончі листи за Готлібом, а сам поїхав до Відня — уладжувати інтерес.

У Відні ждав уже на нього з великою нетерплячкою його агент і зараз на другий день завів його до Ван-Гехта. Два чи три дні тяглися умови та перемови, — Герман торгувався уперто, і бельгієць, котрого ожидания та надії зразу так високо грали, мусив під тиском сухих, чисто ділових, жидівських обрахунків Германа хоть туго і звільна, а все-таки подаватися. Ван-Гехт опускав з ціни, і вкінці оба супірпі стали на тижневій платі 500 ринських в протягу семи літ, з тою вимовою, щоб Ван-Гехт за той час сам вів фабрику, і на 5 % дивіденду з чистого зиску за спроданий церезин, вироблений в двох послідніх роках їх контракту. Звісна річ, Герман не дуже з легким серцем підписував такий контракт і обіцював технікові таку, нечувану в Бориславі, суму; він потішався тою думкою, що чой зможе в Галичині яким світом прикрутити Ван-Гехта, витягти з нього як можна більше, а заплатити менше. І те йому опісля вдалось!

Фабрикувапня церезину мало розпочатись аж з новим роком. Восени мав Ван-Гехт приїхати в Галичину до Дрогобича, щоб надзирати за будовою фабрики. До того часу Герман обіцявся давати йому невеличку місячну плату по 100 ринських, бо зобов’язання контрактове починалось аж з новим роком.

Але, крім того одного діла, Герман по дорозі уладив ще друге, і далеко більше. Сходячися на біржі з многими знакомими спекулянтами і капіталістами, вів часто заходив з ними в бесіду про бориславські копальні, їх багатство, про чищення воску і кошти, про відбут парафіну і т. д. Він зразу дивувався, чого ее так пильно його випитують о всі подрібності люди, котрі донедавна мало показували до них цікавості. Він ще більше здивувався, коли переконавсь, як багато деякі з них і самі знають про Борислав, про видобування і багатство його підземних скарбів і про всі практики при очищуванні і фальшуванні церезину. Аж перегодя дізнався він, що в віденських «капіталістичних кружках» зародилась і дозріла думка зав’язати велику «Спілку визискування земного воску». Зразу його не тішила тота думка. Він боявся, щоб «Спілка визискування» не стала на заваді його інтересам, не ввійшла з ним супір і не-підорвала його багатства. Але, передумавши, він аж засміявся з свого страху. Віденські капіталісти, а «Спілка» в Бориславі! Се смішна нескладиця. Хто буде вести в Бориславі діла «Спілки»? Коли який-небудь віденський, загалом європейський чоловік, а не галицький жид, — то загибель «Спілки» неминуча, і то загибель в дуже короткім часі. Не так був зложений і не так шитий Борислав в тім часі, щоб європейський продприємець з напівпрямим поступуванням, з напіввідповідними поняттями о фабрикації, без вічних брудних жидівських крутарств та шахрайств, без фальшування, без ошуки на робітниках, надзорцях і всіх, кого тільки можна було ошукати, — щоб, кажу, такий чоловік міг удержатися в Бориславі. Правда, і європейські фабриканти-предприємці не дуже сторонять від усіх тих гарних жидівських прикмет, не дуже чистими руками фабрикують, але все-таки до такої степені брудноти та безвстидного, рабівницького (вже не легального, як на Заході) визискування не доходять. При тім же, в Європі привикли більше до порядку, до систематичності, до докладної бухгалтерії, а в Бориславі тоді ті привички були ще слабі і далеко не загальні. Більша часть предприємців вела свої діла якось по-злодійськи, без порядку, щоб тільки від робітника видавити якнайбільше, обірвати йому, що дасться, з платні, а й те, як можна, то й зараз витуманити від нього назад. Тому-то понятно, що при тащи роботі європейські предприємці, особливо систематичні і до пунктуальності привиклі німці, не могли в Бориславі устоятися.