Зо три дні я ходив і лише брижив лоба, але зрештою все виходило на одне: правду каже Претич. Треба пересидіти ще рік…

Так ми й сказали тому франкові, що його підстав до нас Адальбєрт.

Це було вже десь перед жнивами, а зразу після обжинків привезли до Києва оту роденську княжну — Данимиру Вишеславівну. Була білявенька й тоненька, як житній колосок, а звали її просто Дацка.

Претич каже мені:

— Княжна ж русинка! Ну й дивина…

Я ж ізгадав щось і кажу Претичеві:

— Яка ж це дивина? Запеклішого варяга, аніж Свенельд, світ не бачив, а й той узяв собі за другу жінку чернегівську княжну. Тепер Чернегів буде Местишнним городом. Стара відколи втовкмачує своїм родакам, щоби брали собі за жон русинок, деревлянок та сіверянок. А в князя роденського Вишеслава немає інших дітей, крім цієї Дацки. Та хоч би й мав.

Претич якось дивно на мене глянув і згодився. Весілля справляли в Ольжиному дворі: у Вишігороді на Щекавиці. Ольга розіслала була сольства по всіх ближніх і дальших князях — припрошувала на весілля, але віншувальників прислав лише один варяг: норманський конунг, Олафів батько. Олафа тоді ще й на світі не було, бо Астріда спершу родила доньок.

Стара розсердилася на таку «шану» й аж сичить:

— Гидують «поганськими князями»! Ну, нехай, нехай… Вони ще в мене погарцюють…

Одержавши від грецького царя Костянтина доброго щигля, стара знову вдалася до папи та до конунга Оттона: охрестити Русь, а в Києві наставити митрополита чи бодай архієпископа. Але ті вимагали за це Червенські городи. Прислали того нікчемного єпископа Адальберта, й годі. Курям на сміх.

Стара ото сичить і нахваляється, а я думаю: гай-гай, куди вже тобі тягатися з царями та королями, якщо в тебе за плечима вже сімдесят і один рік! Краще дивися, думаю собі, щоб тебе не обскакав рідний братик найменшенький.

А стара мовби почула мої думки: наставила Святослава великим князем. Просто на весіллі й відбулось.

Може, скажеш: а як же до цього допустив Свенельд?

Свенельда на той час вона вирядила з Києва: послала зібрати полюддя у Вятицькій землі. Мовляв, хай буде тобі це полюддя, а весілля відкладемо до весни. Та тільки Свенельд з полком за ворота — вона в Родню сватів.

Свенельд прибіг до Києва з першим снігом: щось не давало йому спокою й тягло назад — не пішов навіть у полюддя, хоч відколи вже гриз тими полюддями голову старій.

Повернувся — та в свинячий голос. Може, він би щось і вчинив, але стара теж не валом підперізувалась: у Києві стояв Персяславльський полк Вовчого Хвоста. Такого Свенельд не сподівався. Він аж зубами заскреготав: як же це, — каже, — вийшло, ти ж відкладала весілля до весни!

А вона зітхає:

— Я й сама хотіла навесні, аж тут печенізький хан обступив був Родню: хотів спалити город і полонити княжну. Прислав дро мене гінця роденський князь Вишата, ну, я й вирядила до нього Вовчого Хвоста. То вже мусила справити й весілля…

А Претич казав, що вона сама підмовила печенігів обстати Родню, щоб була причина завести до Києва Переяславльський полк. Цей полк так і простояв у нас цілу зиму, аж поки Свенельд змирився і все вляглось. І коча була сита, й сіно ціле.

Отак Щеківна переплюнула Щековичів та їхніх Щеченят…

В літо 1414-е

від нашестя Дарія,
а від укняжіння Кия в Славутичі-городі 420-е,
а від убивства великого князя київського Оскола 20-е,
а від уцаріння Леона й Олександра в Царігороді 15-е,
а від народження грецького бога Хріїста 902-е.

Заратились угри супроти булгар. Була січа межи ними, й побігли булгари, й почали угри толочити землю по той бік Дунаю-ріки. Зачинився великий князь булгарський Симеон у Преславі й послав до Ольга, кажучи йому так: «Оддав єси свою дщерь за брата мого Владимира, а посагу за нею не даєш». Спитав Ольг у князя Симеона, кажучії до його сла: «Який просиш посаг?» Сказав сол: «Найняв грецький цар проти нас угрів, а ти казав, що відговориш Арпада-феєделема воювати з нами. Пощо ж угри толочать наші ниви й палять села та городи?» Сказав Ольг слам булгарським: «Не послухав мене угорський князь».

І повернув сол булгарський назад до Преслава стольного, й була межи уграми та булгарами друга рать, і побігли булгари, зачинившись у городах. Сказав Арпад Симеонові. «Дай дань мені — й вернуся в свою землю». Симеон же сказав: «Не дам». І вийшов із города стольного Преслава, й була межи ними третя рать. Почав Симеон долати угрів, але вийшов з Плескова-города засадний полк. Вивів своїх воїв старший син Бориса Владимир і вдарив на рідного брата Симеона. Й побіг з малою дружиною Симеон, і прислав до нього князь угорський: «Дай дань тепер!»

Сказав Симеон своїм князям та боярам: «Горе нам! Зрадив мене рідний брат Владимир. Неволя мені!» Й сказали йому князі та бояри булгарські: «Даймо Арпадові дань!»

І дали булгари уграм, і повернув Арпад за Дунай, Симеон же вийшов з Преслава та обстав полком Плесковгород, кажучи до свого брата Владимира так: «Не хоче наша земля вертатися до богів наших древніх, будемо вірні істинному богові Христу. Маю більше полку, виходь з Плескова й поклади меча!»