— П’ять хвилин до початку…
— Чотири…
— Три…
Ті хвилини тяглися болісно довго, Террі шарпнулася ходити, ступнула кілька кроків, але де тут походиш, коли увесь бункер заставлений непорушними надовбнями в мундирах? І Террі теж закам’яніла.
— Пуск! — трохи істерично вигукнув Девід, і його кістлявий палець утопив червону кнопку.
Террі очікувала гуркоту, струсу, але нічого не сталося, було тихо, найменшого дрижання підлоги не відчула. «От якби не вдалося! — зловтішно тенькнуло серце. — Щоб увесь проект, як мильна булька…»
— Екран! — порушив напружену тишу чийсь владний голос. — Чому не вмикаєте, док?
— Екран увімкнуто, — сказав Девід, і всі глипнули в той бік і побачили, що штори розсунуті. — Мабуть, вийшла з ладу передаюча антена… Так воно й є.
В його рівному голосі Террі відчула впевненість, стримане торжество. Значить, усе… вдалося?
— Встановити запасну антену, — говорив Девід у мікрофон, — перевірити вмикання…
Коли екран засвітився, Террі скрикнула. Не те що рослинності, самої гори не було! Там, де щойно стояла важка скеля, — парувала вода, і вітер зносив сизі пасма в далечінь океану. Була гора — і нема. Наче страхітливий джин пожадливо надкусив цей шмат суходолу та й проковтнув скелю.
Усі в бункері заціпеніли. Потім прорвало:
— Вітаю, док!
— Це колосально…
— Грандіозно!
— І ніякої радіації?
Після взяття проб грунту, повітря, води, рослин та інших матеріалів, що були в зоні вибуху, Девід урочисто оголосив:
— Так, панове, жорсткого випромінювання не зареєстровано. Це справді чистий заряд… Стерильно чистий!
— Він може зробити стерильним цілий континент, ха-ха-ха! — набундючився генерал. — От прогрес!
Террі аж пересмикнуло від його дурного хахакання. Одійшла в другий кінець бункера, щоб не чути пожадливих, торжествуючих голосів. Настрій остаточно зіпсувався — може, від усвідомлення безсилля. Бо й справді, що вона може вдіяти супроти цього бездушного, добре злагодженого механізму? Та навіть виїхати звідси неможливо!
Сівши у м’який фотель біля журнального столика, почала знічев’я перегортати ілюстровані журнали. Але й сюди пригупав хахакаючий генерал.
— Дозвольте вас привітати з успіхом… вашого чоловіка! Ми — х-ха — дуже раді… Зараз я передам рапорт урядові…
Він ухопив її руку своїми двома, шанобливо схилився і поцілував. їй було страшенно гидко, хотілося відсмикнути руку, але натомість зобразила усмішку і щось сказала поблажливе. О боже, що з нею робиться? Що це за суспільство, коли, всупереч своїм бажанням, поглядам, вона змушена потискувати руку вбивці, усміхатися до ката, одягненого в мундир? Суспільство? А сама ти хіба не винна? Ну, чому, чому не дала йому ляпаса?
Була мить, коли Террі могла це зробити. Але мить промигнула, рішучості забракло, і вона продовжила люб’язну розмову.
— Доктор пропонує вийти… х-ха-ха — прогулятися до місця вибуху. Ви підете?
Террі, не замислюючись, сказала:
— Якщо Девід запрошує… Я йому вірю.
— А ми почекаємо, хм, побудемо тут. Хоча й ми цілком певні, що радіації нема.
— То чому ж?
— Ну, знаєте… Хіба можна врахувати всі фактори?
Все, що накипіло Террі на серці, прорвалося нещадними дошкульними словами:
— Ви просто боягуз, генерале. Звичайнісінький боягуз! Тому ви й хочете цією бомбою компенсувати брак хоробрості…
Генерал кліпав очима, навіщось обсмикував френч і насторожено озирався.
З неприємного становища його виручив Девід. Як завжди, швидкий, енергійний, він підійшов до них і кинув дружині:
— Террі, я піднімуся, може, на півгодини…
— Подихати свіжим повітрям?
— Так.
— В епіцентрі вибуху? Тоді й я з тобою! Бо тут і справді задушливо.
— Поки що, генерале, — сказав Девід, — ви зможете спостерігати нас на екрані.
— Та вже ж, — ущипливо докинула Террі, — тут безпечніше.
Одутле обличчя генерала пересмикнулося, але він промовчав, тільки поворушив м’ясистими губами та кинув услід гострі дротики поглядів.
Хвилі набігали, як і раніше, океан обдавав теплим подихом, а скелі не було… На її місці зяяла рвана рана, яку залила прозора вода.
— Боже мій, — прошепотіла Террі, — яка жахлива сила… Такий невеличкий ящичок…
— Ефект вражаючий, — роздумливо промовив Девід. — Коефіцієнт корисної дії — сто відсотків!
— Девід! — Террі стала і пильно поглянула йому в вічі. — Про яку «корисну дію» тут можна говорити?
Лагідно усміхаючись, він поклав їй руку на плече.
— Не гарячкуй, Террі. По-перше, це — технічний вислів, а по-друге…
— Що «по-друге»?
— Поглянь, який краєвид!
Террі зітхнула: тут і поговорити не можна…
— Та що ж краєвид… Мені здається, планеті боляче…
— Ну, не треба так перебільшувати, — сказав Девід. — Земля велика, дуже велика, і така подряпина…
— «Подряпина»! Зникла ціла гора… До речі, де вона ділася?
— Матерія, що брала участь у цій реакції, анігілювалась.
— Тобто знищилась?