— А до чого тут Віра?
— Вір-ра, Вір-ра, — повторив папуга.
— Вона таки дотримала слова. З неї буде хороший фізик, а політична діячка вже є… Ох, і ревище!
— Р-ревище… — встрявав у розмову Ара.
Обличчя Террі яснішало, очі зблискували радістю. Аж тепер Девід розповів їй усе: з самого початку він зрозумів, що погарячився, підписавши контракт з расистською клікою, яка плекає далекосяжні агресивні плани. Віра теж була такої думки і не приховувала цього. Почали разом шукати виходу. І знайшли. Оту «легенду» з нещасним випадком вифантазувала Віра — недаремно ж ще в школі брала участь у самодіяльності, батьки вже думали, що з неї буде артистка, та любов до фізики перемогла. Ну, і вся ота кампанія в пресі — це те, про що її просив сам Девід, бо нащо йому озброювати горил? А піраміди — пристрої для добування гігантської енергії — йому потрібні для космічного експерименту.
— Чому ж ти мені зразу…
Ох, ця Террі, наївна, як дитина! Неначе не знає, як за ними стежили…
— Вони ніколи повністю не довіряли мені. Був момент, коли я подумав, що провалився. Довелося б зірвати острів…
— Зір-рвати остр-рів, — повторив Ара.
А вертольоти все спускалися й спускалися з неба — певне, кілька авіаматок направило сюди об’єднане людство. З машин вискакували озброєні солдати і швидко займали позиції. Високо в небі кружляли винищувачі, там уже світило сонце, і вони здавалися золотими стрілами.
Операція завершилася менш як за годину. Гарнізон острова склав зброю — чи то з наказу його командування, чи тому, що опір був би цілком безнадійний. Солдати ООН — з-під касок виднілися чорні, білі, жовті обличчя — зайняли вежу, стали на варті коло арсеналу і лабораторії. Увесь персонал Південної Республіки — як військовий, так і цивільний, негайно почали перевозити на пасажирський теплохід, що білів на рейді.
Девід і Террі стояли на веранді, коли побачили в кінці алеї джип із прапором ООН. Здогадалися: то їде командувач. Террі сяяла, мов іменинниця. — адже здійснилась її мрія, расистські авантюристи зазнали краху!
Машина під’їхала так близько, що вже видно було обличчя людей, які сиділи в ній, — три ряди по троє.
— Віра! — вигукнула Террі. — Бачиш — там Віра, це вона, правда?
— Вір-ра, Вір-ра, — обізвався з клітки стривожений птах.
Девідові також здалося, що в машині сидить Віра, але він не встиг вимовити й слова, як гримнув постріл, і побіля вуха йому цьвохнула куля. На веранду посипались осколки пластикових плиток.
Террі миттю помітила, звідки стріляли.
— Онде він, на пальмі, негідник! — Ставши поперед Девіда, вона вказувала рукою на високу пальму лівіше алеї.
— Назад, назад, Террі! — Девід ухопив її за талію, але не встиг відтягнути. На тій пальмі знову зблиснуло, гримнув постріл. Террі здригнулася, одразу обм’якла, стала неймовірно важкою. — Террі…
Прострочила автоматна черга і, обламуючи зелені віяла, на землю гупнув той, що стріляв у Девіда й Террі. Згодом труп упізнали. То був Дафф.
Але Девід не чув ні стрілянини, ні гамору й крику. Його наче оглушило, нічого не чув і не бачив, окрім Террі. Поніс її в кімнату, поклав на канапу, тремтячими пальцями хапав якесь шмаття, тулив їй до грудей, намагаючись зупинити кров. Очі йому застилала сіра пелена, а в голові наче молотом гупало: «Загинула… загинула Террі…»
VI. ВІСТІ З ІО
Кожен, хто працював на острові Сирен, очікував на цю космічну передачу з особливим почуттям і настроєм. А надто Віра Малахова. Задовго до початку сеансу зв’язку дівчина позирала на годинника і вийшла з лабораторії, не діждавшись закінчення робочого дня. Ходила попід пальмами, зовні спокійна, безжурна, а насправді — як на голках. Дивилась на морську синяву, що широкою смугою обрамляла острів, а уява малювала давно зниклі образи, витворювала їх зримо, чітко, хоч Віра зовсім і не бажала цього. Там он була красива гора, яка зникла під час пробного вибуху, а там Віра впала, натираючи собі очі перцем…
Три довгих роки промайнуло з того часу, а вона й зараз чує постріли і зойки, бачить смертельно-бліде обличчя Террі, страшні, наче божевільні, очі Девіда…
Ясна річ, переживши таку трагедію, він не міг залишатися тут і почав кампанію за організацію експедиції до Юпітера.
Віра зітхає й мимоволі дивиться на вечірнє небо — ні, ще не зійшов. Кортіло ж і їй полетіти разом з Девідом, ой, як же кортіло! Один з кількох найвідоміших фізиків планети! Але, мабуть, не лише це вабило Віру до нього… Який він красивий був у хвилину прощання! Красивий і ніжний… Але несхитний у здійсненні своїх намірів. Боже, як вона хотіла, щоб він лишився тут, як тільки не вмовляла! Справді, хіба екіпажі двох космічних кораблів не доставили б ті піраміди в космос без нього? Так ні, він конче мусить бути там — а раптом доведеться міняти параметри експерименту. І не тільки сам полетів, але ще взяв і Натаніела. «Попрацюйте, Віро, кілька років без нас. Ось вам чорновий начерк проекту, і, поки ми повернемось, ви сконструюєте експериментальну модель. Умови для праці тут ідеальні, острів Сирен переходить під егіду ООН, бо був незаконно загарбаний Південною Республікою, так що ніякі воєнні аномалії вам не заважатимуть…»