Бос і військові помітно нервували, в той час як учений демонстрував чудову витримку. Лице його було незворушне навіть тоді, коли читач статті в світовій пресі, що різко засуджували його «каїнову роботу».
Кампанія проти правителів Південної Республіки і проти нього, як їхнього спільника, розгорялась з усе більшою силою. Статті в газетах набирали все різкішого тону, обуренням гриміло радіо й телебачення. Нарешті було створено громадський Комітет врятування миру, до якого ввійшли авторитетні представники багатьох народів Європи і Америки.
Девід гірко усміхнувся, побачивши в складі Комітету прізвище директора фізичного інституту, який свого часу відмовився виділити йому лабораторію для проведення дослідів. Коли б тоді пішли йому назустріч, то він би не опинився на цьому острові Сирен…
Хмари лежали над обрієм безкінечними пасмами, що нагадувало Девіду диск Юпітера. Призахідне сонце кривавилось поміж двома нижніми сувоями, ну достеменно як славнозвісна червона пляма планети-гіганта. Девід стояв на веранді, зіпершись руками на перила, і милувався краєвидом. Бачив диск Сонця, а думав про ту червону пляму на далекому Юпітері. Що воно за структурний елемент? Може, то атомний реактор планети?
Затурчав мотор, і Девід тільки тепер помітив машину, що підкотила до самісінької веранди.
— Хелло, док! — змахнув рукою бос, відчинивши дверцята. — До нас прибула підмога!
З машини вискочив міцної статури чоловік і привітався легким нахилом голови.
— Прошу, заходьте, — приховуючи досаду, сказав Девід, і обидва прибульці загупали по дерев’яних східцях.
Террі не виходила із спальні, для Девіда це було краще, аніж терпіти її мовчанку при сторонніх. Вона й до зв’язківця, який сьогодні лагодив телефонний апарат, не обізвалася. А ці високопоставлені персони були б шоковані.
Розташувалися в кабінеті. Димлячи сигарою, бос знову повторив:
— Підмога прибула. Оце ось, док, призначили вам ще одного помічника. Познайомтесь. Фізик-теоретик і… експериментатор.
Підвівшись, вони потиснули один одному руки і знову посідали. Бос попихкував сигарою.
— Сподіваюсь, ви спрацюєтесь. Дафф має великий досвід роботи на прискорювачах…
Дафф зобразив усмішку на сухорлявому лиці:
— Мені буде приємно працювати під керівництвом такого славетного вченого…
«Усміхається, а в очах — крижини, — подумав Девід. — І виправка… Одягнений занадто акуратно як для вченого…» Новенький чомусь викликав настороженість і… антипатію. В його мові чулося багато фальші, награності. Розмова, як і слід було сподіватися, точилася навколо нової серії пірамід.
В теоретичних питаннях Дафф орієнтувався добре, але все ж недостатньо, і це порадувало Девіда, бо він не збирався нікому і ні за яких обставин розкривати хід винайденої ним реакції. А той якраз і вів розмову в цьому напрямку.
— Я дещо читав про ваші дослідження, — казав новоприбулий, — але публікації, зрозуміла річ, дуже скупі… А цікаво! От хоча б магнітна сіть… Як вам удалося домогтися її стабільності? Цього ви, звичайно, не розшифровуєте…
«І не скоро розшифрую, — думає Девід, — аж поки ситуація в світі не зміниться на краще»,
Бос кидав на нього пильні погляди, немов хотів пронизати, зазирнути в глибину його мозку. Та Девід увесь час був насторожі, не проронив жодного випадкового слова, навіть мімікою, виразом обличчя не виявив своїх потаємних думок. Це буле схоже на химерну гру в карти, коли один має козиря, а двоє навіть не знають, який той козир.
Закінчили розмову при світлі. Наперекір домаганням боса, Девід заявив, що розпочне роботу над новою серією лише після того, як буде підписано контракт, одержано технічну документацію і… підтвердження банку із Швейцарії про одержання ста мільйонів доларів на його рахунок.
— От вам і вчений, — бурмотів бос у машині, — та він переплюне всякого бізнесмена!
— Нічого, — потер долоні Дафф, — ми підберемо до нього ключі…
А Девід зайшов до Террі і проголосив довжелезний монолог:
— Уявляєш? Комедія з перевдяганням! Я одразу відчув, що цей Дафф — військовий. Мабуть, ще вчора був у погонах. Фізикою, певне, зайнявся недавно, коли одержав завдання… Хочу знати, яке завдання?
— Комедія пер… пер-р… — обізвався Ара.
Террі мовчки встала з крісла, кинула на нього журнал, який читала перед тим, і підійшла до скляних дверей. Надворі шумів дощ, краплі миготіли в променях ліхтарів, над теплим камінням здіймалася легка пара.
— Так от, — продовжував свій монолог Девід, — він одержав завдання вивідати мою таємницю, зорієнтуватися по самому технологічному процесу… Вони не хочуть залежати від мене, їм потрібна свобода рук і дій!
Террі обернулася, губи їй сіпнулись, але не сказала нічого. Підійшла до журнального столика і швидко написала:
«Я давно попереджала тебе!»
— Так, ти добре орієнтувалася в ситуації. А ти гадаєш, що я цього не припускав? Але вони всього не знають, і ти не знаєш!
Він ще довго говорив, ходячи з кутка в куток і розмахуючи руками. Нарешті, відчувши полегшення, перестав. Попросив кави й пішов до свого письмового столу, зручно сівши в легке кріселко, розпочав свою щовечірню розмову з портативним, завбільшки з друкарську машинку, комп’ютером, якого він звав «Сезам». Вставляв до приймальної щілини картку за карткою і одразу ж одержував акуратні рядки-відповіді. Террі принесла каву. Девід кивнув на комп’ютер і, усміхаючись, сказав: