Про УКРЛІТ.ORG

Лабіринт

C. 8

Бережний Василь Павлович

Твори Бережного
Скачати текст твору: txt (83 КБ) pdf (134 КБ)

Calibri

-A A A+

Кук-Соммерс (не на екрані, а в лабораторії) гукнув:

— Дивись, дивись, Няумуко! Впізнаєш себе?

— Так, це моє дзеркальне відображення.

«Мудрий з біса, — подумає Кук-Соммерс, — ніхто ж йому не підказував, сам змикитив. Як людина. Гірше, коли людина як машина, хоча й електронна…»

Були й ще запитання, цей Патрик добре набив руку, вміє «оживити» сухий матеріал, спитав навіть, чи є наречена, і він мало не обмовився про Мізинчика, та вчасно схаменувся, на екрані це помітно: хапнув повітря ротом, вибалушив очі, ну та нічого, все о’кей. Бомба вибухнула: ось воно — епохальне відкриття!

Кук-Соммерс потирав руки від солодкого самозадоволення. Гарненька дикторка, усміхаючись, оголосила:

— А тепер слово нашому науковому коментатору…

Джеймс поморщився: коментатору? Приший кобилі хвіст. Дивився на екран спочатку насторожено, підозріливо, а далі… його почала розпирати лють. Що він собі дозволяє, цей хамило?! Одна пика чого варта…

А коментатор тим часом вправлявся у красномовстві, в’їдливо висміюючи і «відкриття», зроблене Кук-Соммерсом, і самого «вченого».

— Ні, в нас іще не перевелися таланти, хоч їх і не сіють і не поливають! — іронізував цей крокодил. — А яким ефектним методом вони рухають науку вперед! Ви чули, що сказав наш дослідник: «От якби ми мали надпотужний синхротрон…» Достоту як у тій байці:

Якби всі моря в одно море —
От величезне море було б!
Якби всі дерева в одно дерево —
От величезне дерево було б!
Та якби всі сокири в одну сокиру —
От величезна сокира була б!
Та якби всіх чоловіків зліпить в одного —
От величезний був би чоловік!
І якби той величезний чоловік
Узяв оту величезну сокиру
Та рубонув величезне дерево,
А воно упало б у величезне море —
Ото був би сплеск!

Ось така наукова підвалина блискучої гіпотези нашого вельмишановного…

Кук-Соммерса ніби пружиною підкинуло, підбіг до телевізора і щосили вдарив ногою по екрану. Огидна ко-ментаторова пика розсипалась на друзки і миттю зникла.

— Телепень! Дундук! Заглянув би в майбутнє…

Почувся зумер телефону. Робот, що досі непорушно стояв біля столу, взяв трубку.

— Вітаю, міс Една.

Рівний, майже без інтонацій, роботів голос подіяв на Джеймса заспокійливо. Провівши долонею по своїй рідкій чуприні, він підійшов до апарата. Невже вона слухала того… блазня? Ні, Една клопочеться своїм. Та порода, яку вони підібрали для аналізу, зникла, ну, розтопилася, наче крижина, випарувала, її нема. Чи не міг би…

— Добре, добре, — нетерпляче заговорив Кук-Соммерс, — поїдемо! І туди ж нам треба заглянути, вловлюєш? Клуб і кафе. Якщо нічого не змінилося… Ми з Няумуко зараз під’їдемо.

IV.

Кук-Соммерс і Една сіли за той самий столик у кафе Барбікен-центру, і офіціантка усміхнулась до них, як до знайомих. Нумізмат підійшов, коли вони скінчили їсти і допивали зеленкуватий сік. Шуміли фонтани, приглушуючи людські голоси, поряд плюскотіли хвилі.

Джеймс поставив порожню склянку, витер серветкою губи, а тоді вже дістав з правої кишені піджака жменю металевих монет і з дзенькотом висипав їх на столик. Обличчя нумізмата освітилося радістю, він закліпав очима, смикнув свою чорну краватку.

— О… о, яка в вас колекція! — Почав мацати їх пальцями, та так обережно, неначе вони були гарячі. — Всі обміняємо?

— Авжеж.

— Чудово! Я вам дуже вдячний, дуже…

Він зовсім не поспішав, милувався монетами, розглядаючи їх і так і сяк. Чи не найбільше йому сподобалася срібна крона: аж око прискалив, розглядаючи вершника з коротким мечем у руці, а на другому боці — одутле обличчя короля Георга III. А Кук-Соммерсові не терпілося швидше закінчити цю процедуру — мав ще розшукати того вченого, чию лекцію вони слухали минулого разу. Отож він зціплював зуби, щоб не заскреготати зі злості. Завваживши, що Една нудиться, не витримав:

— Я поспішаю, сер.

— Перепрошую, захопився.

Нумізмат винувато поглянув на втомлені лиця своїх співрозмовників, спритними пальцями поскладав монети у стовпчики — пенси, шилінги, американські центи, дістав з кишеньки своєї білої теніски плескатого комп’ютерика і миттю підрахував, скільки заплатити. Розрахувавшись, уклонився, попросив навідуватись до їхнього кафе і пішов радісною, пружною ходою, так, наче придбав хтозна-який скарб.

— Тепер у нас буде чим тут платити, — сказав Джеймс, ховаючи до кишені пачку банкнотів. — А то почуваєшся, наче безбілетний пасажир.

— А я почуваюся, як бабуся, — зітхнула Една, підводячись. — Мабуть, нездужаеться.

— Тримайсь, Мізинчику, знайдемо того фізика — і назад. Я також — як побитий пес.

Справді, цього разу вилазка в майбутнє давалась їм тяжко. їхні тіла ніби поважчали, підвестися ось із-за столика і то треба було чималого зусилля. Уже спускаючись у ліфті, Кук-Соммерс казав сердито:

— Уявляєш, найновіші досягнення науки, ну, ти ж чула лекцію, у нас там заперечують! Відкидають!

Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. — К.: Рад. письменник, 1986. — 263 с. — С. 233-261.
 
 
вгору