«Не шаховий матч буде з Алком, — подумав Ілвала, — а запекла сутичка двох антагоністів. І якщо ботанік доможеться свого…»

— Ну, то як ти вважаєш? — Нескуба торкнувся його плеча.

— А що ж, це дуже цікаво. Коли ніщо не стане на заваді…

— А що ж може завадити? — стенув плечима капітан. — Завтра ж і почнемо.

«Істинно, людина не знає сьогодні, що її жде завтра», — подумав Ілвала.

5

Виклик знайшов Алка в бібліотеці, де він вивчав архівні матеріали: накази, розпорядження, інструкції і т. п. Він так поринув у дослідження, що не відразу почув, коли його покликали.

— Вас розшукує капітан, — вже голосніше сказала бібліотекарка — жінка з великими сумними очима, прихиляючись до його вуха.

Алк з несподіванки шарпнувся, потім оговтався і, не поспішаючи, підійшов до екрана. «Поінформували, значить, без мене, — думав Алк, — ну, що ж, може, це й краще…» Дихав важко, серце колотилось, і це, мабуть, помітив Нескуба, що пильно дивився на нього з екрана.

— Що з вами, Алче? Не бачу бойового запалу.

— Буде запал, буде… — відповів Алк.

— То коли?

— Чим швидше, тим краще, — видихнув Алк.

— Тоді давайте почнемо сьогодні. Я думаю — у малому спортзалі, не заперечуєте?

— У малому? Не вистачить місць…

— Гадаєте, буде стільки болільників? — усміхнувся капітан. — Ну, що ж, підходьте, порадимось з арбітром. Я на вас чекаю!

Кров шугнула в скроні, Алк з роззявленим ротом дивився, як тьмяніло зображення капітана. «Болільники, арбітр… Це ж він про шаховий матч! А я… Ну, зажди, я за тебе візьмусь…»

Матч на першість «Вікінга», особливо після нічийного рахунку (12 : 12), привернув увагу чи не всіх вільних від вахти. Тринадцяте очко! Для кого ж це число виявиться щасливим? Місця в залі були зайняті задовго до початку. Тут стояв глухий гомін — люди вже давно не збиралися разом, і зараз панувало нервове збудження. Говорилося про що завгодно, тільки не про гравітаційні пута, які скували корабель. Усі наче змовились — жодного слова про це! Чи таки справді шаховий двобій цілком заполонив думки?

Ось дві молодиці — тендітна брюнетка і блондинка спортивного типу — розмовляють, час від часу позираючи навколо:

— Ти часто прогулюєшся з отим інженером, — каже з прихованою заздрістю брюнетка. — Що ти в ньому знайшла?

Блондинка знизує плечима:

— З ним легко, і час минає швидко — як на крилах летить. — Вона усміхається, і хлопчакувате її обличчя, освітлене усмішкою, стає милим, симпатичним. — Розумієш, він увесь час розмовляє сам. Запитує і відповідає. А я тільки слухаю, та й то не все. Якщо нецікаво, то думаю про своє. Але здебільшого його монологи цікаві.

— А мій поки підбере слово, — зітхнула чорнявка, — то й паста з хлорели може скиснути.

— Не знаю, в чім тут секрет, а зі мною всі балакучі, навіть Алк.

— Ну, цей найохочіше розмовляє з Еолою… Хоча останнім часом… Ти як вважаєш, хто з них має рацію — Алк чи Нескуба?

— Хоча б і Алк, а я все одно за капітана! — щось зухвале зблиснуло в очах блондинки.

— Логіка… — скривила губи чорнявка.

— Доброта — ось моя логіка!

— Ну, знаєш… Так можна скотитися…

Білява нічого не сказала, тільки блиснула очима. Подруги відхилились одна від одної, сіли рівно й надовго замовкли.

Чоловіки не зводили очей з демонстраційного табло, на якому електронний промінь миттю висвітлював кожну зміну в розташуванні фігур. Події на шахівниці розвивалися бурхливо. Спочатку ініціатива була в Нескуби, та поступово Алкові вдалося вирівняти гру, а згодом розпочати активні дії. Тепер більшість знавців перевагу віддавала чорним, якими командував Алк,— може, через невдале розташування білого ферзя на g7.

Хтось упівголоса сказав:

— Хоча білі мають зайвого пішака, але позиція…

— Боротьба гігантів!

— Не треба було брати пішака на g7. Зараз чорна тура нападе на ферзя — і капець.

— Але ж хід білих.

— Ну то й що?

— Ферзь може взяти ще одного пішака — на h7.

— Ну, тоді зовсім… Атака чорних буде невідпорна.

Рука сама шарпнулася до тури, але Нескуба вчасно схаменувся і зупинив її за кілька сантиметрів од фігури. «Не смій! — наказав собі. — Втрата темпу!!» Рукою, що на мить зависла в повітрі, потер чоло. Відчув, як з глибини єства напливає острах, думки розлітаються, як листя на вітрі. Вгамуйся, опануй емоції… Потрібна ясність думки…

Нескуба нахмурив брови і знову почав аналізувати позицію. Часу в нього було обмаль, та якщо дисциплінувати думку… А думки з’являлися самовільно, і важко їх погамувати. Так, часу все менше й менше… А що таке час? Черговість подій, ситуацій, станів?.. От зроблю хід, і стан зміниться, з’явиться цілком інша ситуація. Калейдоскоп: від одного поруху змінюється вся картина. «Вікінг» потрапив у гравітаційний тунель, і от маємо… А годинник цокає, клацає, стріляє… Який же хід зробити? Мабуть, таки треба підтягувати ферзя до центру подій… Але ти чомусь вагаєшся? Що ж ти за капітан, якщо не можеш перебороти страх?