На її чутливому обличчі заграв усміх, і його самого пройняло відчуття щастя. Співзвучність неспокійних інтелектів — що є радісніше в житті? Просто дивно, як він сам не висунув такої вочевидячки необхідної ідеї розвідувального польоту до центру Всесвіту?

Арі нараз насупила брови й одразу ж заговорила застережливим тоном. Чи враховує він ступінь небезпеки? Чи усвідомлює, що це буде не звичайна наукова вилазка, яка має нульовий коефіцієнт ризику і дає втіху вже хоча б зміною обставин життя? Ця мандрівка має бути дуже тяжкою, довготривалою, небезпечною.

— Все наше життя — мандрівка в невідоме, — сказав Альга. — Якщо ви вважаєте, що я буду корисний…

— Я рада, просто щаслива, що ви перебороли щоденну інерцію. Отже, летимо?

— Летимо! — вигукнув. І тут же був нагороджений поцілунком.

— Якщо у вас є з ким прощатися, — весело сказала Арі, — то прощайтеся. До старту лишається… — поглянула на хронометр, — тридцять три хвилини.

— Я тільки попереджу свого партнера, що шахову зустріч доведеться відкласти на деякий час.

— А я попрощаюсь із мамою.

Ходили піщаною доріжкою понад озерцем — Арі в темно-синій сукні, мати в золотистій. Справжній гайок навколо озера — із живими березами, дубами, тополями. Але він непомітно для ока переходить в ілюзорні ліси, які, здавалося, тягнуться на десятки кілометрів і творять непрохідні хащі. Звідти повіває цілком реальний вітерець, приносячи лісові пахощі і щебет птаства. Зараз Арі особливо гостро відчуває красу цього шматочка живої природи. В розвідувальній ракеті приміщення тісні, вода лише для побутового вжитку, ну, а дерева… про них можна буде хіба що помріяти.

Ходили мовчки, прихилившись одна до одної, ходили, неначе над прірвою. Та воно ж так і є: космічне провалля поруч, он за тією стінкою корпусу. Мати нічого не питає, донька з’явилася до неї перед відльотом, і цим все сказано. Взагалі, вони чудово розуміють одна одну й без слів. Материне серце млоїло тривожне передчуття, та вона гамувала його. Що ж, Арі самостійна особа, не належить до працівників екіпажу, а тому цілком вільна у виборі свого шляху. І, певне, цьому польоту вона теж надає надзвичайного значення, коли побоювалася, що мати почне відговоряти. Ех, Арі, Арі! Живемо один раз, і в кожного свій життєвий шлях…

— Мені пора, мамо.

— Я тебе ждатиму, доню. Щасливо!

— Спасибі за те, що ти така…

— Пам’ятай: я тебе жду.

Арі поцілувала матір і швидко пішла. Перед отвором до Головного тунелю оглянулась і махнула рукою. Мати самотньо стояла біля озерця, і сльози напливали їй на очі.

Може, це одвічна доля матерів — проводжати дітей у далекі мандри. Де та міра, якою можна було б визначити горе матерів усіх часів? Певне, й електронна машина заплакала 6, якби її підключити до материнських сердець…

Цілий рік регулярно з’являлася Арі на материному екрані. Передавши наслідки досліджень Науковому Центру, вона одразу ж з’єднувалась із матір’ю. Голос її завжди був енергійний, обличчя безхмарне. Вони з Альгою рухаються точно по світловій лінії «Сатурна». Мас-спектрометри та й вся інша апаратура працює добре — вже виявлені деякі незначні, ну зовсім незначні зміни в компонентах потоку космічних часточок. Але, наголосила Арі, ці зміни мають тенденцію до збільшення, посилення.

Її прогноз справдився — упродовж усього наступного року пучки хронотонів, сказати б, товщали, росли, густішали. Наче окремі струмочки зливалися в єдиний потік. Довелося збільшити пришвидшення, щоб якомога далі проникнути в цей об’єм. Після цього зображення Арі на материному екрані все більше й більше тьмяніло, обриси його поступово втрачали контури, розмивалися. Крізь туманну запону ледве долинали окремі слова:

— Хронотони… не властиві орбіти… Застерігаємо «Сатурн»… течія… потужна течія… компоненти поля… Міняйте, міняйте трасу!..

Екран зовсім померк, пропав і шепіт.

«Що ж це буде? — мати складала долоні, — А може, повернули? Останню інформацію послали майже три роки тому… Хоча міркування про ці умовні роки позбавлені найменшого сенсу: кожна інерційна система має свій час…»

Свій час… Так, Арі й Альга, безумовно, мали свою, тільки їм належну, систему обрахунку часу. Та чим далі рухалась їхня ракета, тим виразніше проступали якісь дивовижні зміни в цій системі. Інтенсивніше запрацював не лише хронотрон — масспектрометр часточок часу, а й самі їхні організми. Посилився обмін речовин — кожна клітина тіла працювала за якоюсь шалено інтенсивною програмою.

— Я, мабуть, захворів, Арі, — сказав Альга, — Увесь час мене мучать голод і спрага. їм і не наїдаюсь, п’ю і не можу напитися.

— Те саме коїться й зі мною, — спокійно відповіла дівчина. — Це нормальне явище.

— Нормальне?

— Так, мій любий. Погляньте на осцилограф — потік хронотонів посилився більше як удесятеро. Ці часточки не екрануються, всі форми матерії, принаймні ті, які ми знаємо, прозорі для носіїв часу. Але вони винятково активні — в природі немає жодної елементарної часточки, не захопленої хронотоном…