Німецький штаб, розуміється, в цих намовляннях брав як найактивнішу участь, а як німецьке офіцерство в німецькій армії користувалось майже тим самим впливом і значінням, що й до революції, то їхня аґітація робила своє діло. Правда, спочатку руху київська рада салдатських депутатів, коли з нею мали контакт революційні українські орґанізації, немов би ставилась навіть прихильно до повстання. Але де далі, то ця прихильність через провокаційні заходи німецького офіцерства й гетьманщини стала змінятись на невдоволення й навіть ворожнечу. Особливо невдоволення росло на тому ґрунті, що, дійсно, через повстання виїзд у Ґерманію утруднювався.
В кожному разі в початку руху гетьманщина не могла скористуватися німецькою військовою силою й зразу задушити революцію. А це для нас було найголовніще. Нам треба було тільки два-три тижні, щоб стати непереможними навіть для німецької армії.
І, дійсно, за кільки тижнів революція обняла всю Україну. Вогні повстання вибухали один за одним то тут то там, зливаючись у широке суцільне море революційної пожежи, захоплюючи великі міста, містечка, села. Руська офіцерня в "полках", що формувались гетьманщиною на містах, розбігались або лицемірно переходила на бік Директорії. Німецькі ґарнізони на провінції займали нейтралітет, тримаючись у початках руху наказу київської ради С. депутатів не втручатись у внутрішні справи українців, Карні сотні по повітах з своїми старостами, як губернськими так і повітовими, розбігались або зливались по декільки в одну ґрупу й намагались боротись з повстанськими загонами.
Хутко весь правий беріг був під владою Діректорії. На лівому березі, на Харьківщині повстання спіралось на український полк Балбачана, який до повстання стояв на большевицькому фронті. Так само на Чернигівщині українські невеличкі військові частини, що мали охороняти кордони України від совітської Росії, послужили осередками для повстанського руху. Якийсь час тільки Полтавщина та частина Катеринославщини були ще в руках гетьманців, але й то тільки по лінії залізниць. Всередині ж рух здіймався вогнями по всіх селах і містечках.
А руські ґенерали в Київі сварились між собою, гризлись за владу, зміщали одне одного з посади "головно-командуючого", щодня оповіщали якісь мобілізації населення, гнали офіцерню на фронт, але вона ховалась, уникала, розбігалась. Населення охоче записувалось по мобілізації, брало зброю й ховало її в себе, готуючись до виступу зсередини.
Один раз руські ґенерали спробували вступити в бій з республіканськими військами й вислали значну силу своєї "армії" наперед. Але її було так розбито (під Васильковом), що вони на завсігди загубили охоту виявляти ініціативу й до самого кінця займали тільки оборонну позіцію.
Революційні сили що далі то все тісніще й тісніще з усіх боків обхоплювали по наміченому планові гетьманський Київ і от-от мали його взяти.
4. Страх обивателів з "Верховної Влади" перед соціалістичною революцією.
Підготовляючи повстання, ініціатори й орґанізатори його старались передбачити можливий хід і розвиток його не тільки з чисто мілітарного погляду, але й з громадсько-соціального. І не трудно було вгадати, що з успіхом мілітарним буде розгортатися й поширятися рух соціальний і національний, Не важко було тим, хто пережив усі етапи попередньої революції на Вкраїні, передчувати, що широкі народні маси, ввійшовши в рух, ставши його основною силою, будуть знову прагнути як найбільшого й найповніщого свого політичного, національного, а, головне, соціального визволення.
Особливо ж коли взяти на увагу те люте фізичне й соціальне катування, яке вони зазнали від гетьманщини й усіх її паразітарних кляс.
Директорія, розпочинаючи революцію, поставила її під прапор демократичних гасел: відновлення Української Народньої Республіки, повернення всіх демократичних свобод, знищення старост і відживлення демократичних місцевих, як мійських так і земських самоврядувань. В соціальній сфері: земля селянам, восьмигодинний робочий день, охорона професійних інтересів працюючих, словом, усе те, що разураз стояло в програмі всіх українських урядів.
Але ініціаторам руху ясно було з перших же днів, що ця програма не задовольнить широких мас, що для того, щоб бути дійсними виразниками їхніх прагнень і волі, цю програму треба радікально й відповідно до сітуації змінити.
Ініціатори не помилились, коли передбачали, що головною силою революційного руху буде пролетаріат сільський і мійський. І, дійсно, повстанська армія поповнялась переважно пролетарським елементом, се-б-то тим елементом, який, перш усього, найбільш зазнав страждання й пониження від панства й який не мав великого хазяйства, що прив’язувало б його до хати. По містах і містечках активною, ініціативною силою було, розуміється, робітництво, як українське, так і неукраїнське.
Отже, само собою, цей елемент не міг задовольнитися тими невиразними гаслами, які виставлялися Директорією й "самочинно" почав поширювати їх, закладаючи скрізь Революційні Комітети, які, переважно, мали характер радянської влади.