— Що для вас, Дмитре Івановичу, сьогодні виконати?
— Що-небудь для душі.
— А все ж?
— Люблю Чайковського. З великим задоволенням послухав би П’яту симфонію, якщо можна.
Керівник оркестру піднімався на естраду, і звідти лилась знайома мелодія улюбленої симфонії. Інколи Дмитро Іванович просив диригента виконати танцювально-пісенну сюїту «Український віночок» або фрагменти з опери «Запорожець за Дунаєм».
І це його прохання одразу ж викопували.
Він мав незвичайну пам’ять: добре знав, коли й з ким зустрічався, як звали візника, з яким тридцять років тому їздив, знав ім’я та по батькові багатьох учителів, простих людей — кобзарів, лірників, чередників, чабанів, складачів народних пісень і різних цікавих оповідачів.
Дуже любив Дмитро Іванович молодь. В його будинок часто заходили студенти, часом вони зустрічалися з ним на прогулянці.
Тепла й творча дружба склалась між ученими Д. І. Яворницьким і професором Ю. О. Фохтом. Вони обидва дуже захоплювалися вивченням народної творчості, мови, звичаїв.
Професор Фохт, відпочиваючи з Яворницьким у парку Шевченка, похвалився якось, що він багато знає українських пісень і знає таку, що Дмитро Іванович ще, мабуть, і не чув.
— Цікаво, — сказав Яворницький, — ану, проспівайте її, послухаю.
І Фохт тихенько проспівав. Дмитро Іванович уважно вислухав, а потім відповів:
— Я знаю її, тільки у вашій пісні є такий варіант, що в мене не записано. Прошу повторити: я запишу цей варіант.
Фохт знову заспівав, а Дмитро Іванович записав нові слова пісні й занотував її на голос.
27 листопада 1925 року, коли громадськість відзначила сімдесятиріччя ювіляра, Остап Вишня надіслав Яворницькому теплого листа:
«Низько кланяюсь, високоповажний і дорогий батьку Дмитре Івановичу. Не мені цінувати сімдесят літ Вашого прекрасного життя й праці великої. Од усього серця вітаю Вас, Щоб жиди Ви кріпко, щоб жили Ви довго, щоб збагачували культуру рідну на радість, на втіху, на користь грядущих поколінь. Щирий і низький уклін од вашого Остапа Вишні»[62].
І пошана, і похвала ця — цілком заслужені.
Д. І. Яворницький належав до тої трудової інтелігенції, яка, пройшовши складний шлях розвитку, чесно працювала на ниві нової, радянської культури.
НОВОРОСІЙСЬКИЙ КОЛУМБ
У своїх промовах на зборах, у приватних розмовах і листах Дмитро Іванович часто згадував добрим словом ім’я Олександра Миколайовича Поля, якого він глибоко поважав і шанував.
Дружня приязнь до цієї людини в Яворницького народилася здавна, ще під час перших подорожей по Україні.
Коли Дмитро Іванович приїздив з Петербурга на південь шукати запорозьку старовину, спочатку він побував у Києві, Полтаві, Одесі й Катеринодарі. Це були цікаві подорожі, але вони не давали історикові того матеріалу, якого він увесь час шукав. Після цього Дмитро Іванович помандрував на Катеринославщину. І тут йому пощастило. Він натрапив на багатющі колекції козацької старовини, які зберігались у генерала Г. П. Алексеева та громадського діяча О. М. Поля. Саме тут він, власне, вперше познайомився з запорозькими реліквіями і назавжди полюбив їх.
О. М. Поль по-дружньому ставився до молодого археолога, чуйно відгукувався на його прохання. Він часто допомагав Яворницькому проводити археологічні розкопки та збирати експонати минувшини. Навіть давав йому на ціле літо робочу силу за свій рахунок. Дружба між ними була чесна й безкорисна.
У листі від 5 травня 1889 року Поль писав Яворницькому:
«Глибокошановний Дмитре Івановичу!
Листа й депешу Ваші одержав. Повідомити депешею розміри гармат і мортир, щоб уникнути непорозумінь, вважаю за неможливе й тому додаю їх Вам тепер у малюнках.
Олександр Петрович Вам кланяється, зайнятий зараз змалюванням плану порогів і вишле його Вам разом з описом розкопок своїх бронзового віку…
Тисну Вашу руку, дорогий козаче, бажаю всього доброго.
Душевно відданий, ваш О. Поль»[63]
Ім’я О. М. Поля (1832 — 1890) ввійшло в історію розвитку залізорудної промисловості Криворіжжя та розвитку культури на Катеринославщині. Це був активний громадський діяч, пристрасний краєзнавець, археолог. Його цікавила техніка, освіта, історія. Де б він не був, завжди знаходив коштовні скарби матеріальної культури рідного краю.
Народився О. М. Поль в с. Малоолександрівському, Верхньодніпровського повіту. Катеринославської губернії, в сім’ї поміщика. Середню освіту здобув у Полтавській гімназії, а 1854 року закінчив юридичний факультет Дерптського університету з присвоєнням права кандидата дипломатичних наук.
Для свого часу Олександр Поль був прогресивна люднім на. Він був членом кількох наукових товариств, активно | працював у комісії впорядкування побуту селян Верхньодніпровського повіту. Будучи гласним у губернському земстві, він щиро захищав принижених і допомагав простим людям в їхній нужді, надавав допомогу жіночій гімназії та реальному училищу. За все це співгромадяни дуже шанували О. М. Поля і обрали його почесним громадянином міста Катеринослава.