Подаю тут у перекладі важнїйші місця тої поеми, в якій крім її уривковости доси ще богато не вияснено:

Перша табличка.
1. Коли в горі не звало ся ще небо,
2. земля в низу не мала ще імення;
3. коли Апсу, найперший, що їх сплодив,
4. і хаос Тіямат, мати їх обоїх,
5. змішали свої води до купи;
6. і поле ще не утворило ся, анї лугів не було видно,
7. коли з богів ніхто ще не почав ся,
8. нїхто не мав імення, доля не судила ся,
9. тодї були утворені боги, у самому (небі),
10. повстали перші Лягму й Лягаму (…)
11. Віки минули (…)
12. Тодї були утворені Аншар і Кішар¹⁶⁾, а над ними (…)

Дальша частина таблички викришена так, що крім кількох розрізнених слів не можна відчитати нїчого. Та вже сей початок цікавий для нас тим, що потверджає оповіданнє Дамасція і дає можність віднайти вавилонські імена названих ним божищ, та їх значіннє. І так Дамасцієва Тауте, се очевидно Тіямат, «прамати» всїх річий і заразом вода; її муж, «найперший, що сплодив усе», Дамасціїв Апасон, по вавилонськи називаєть ся Апасу, і також значить первісне море, океан. Але назва Тіямат — се не що инше, як та Тегом, та первісна вода, яку ми бачили в жидівськім біблїйнім оповіданню. В Біблії вона стоїть як щось неясне, один-однїсїнький раз, як позичка з далекої чужини; тут у вавилонській поемі про ту Тіямат говорить ся богато, описуєть ся її докладно, — так і видно, що не Вавилонець узяв її з Біблії, де про неї крім не виразної згадки її назви не знають нічогісінько але той, хто писав біблійне оповіданнє, чув видно якийсь неясний відгук вавилонської поеми і втягнув його в свою повість.

В тім першім уривку першої таблички не згадуєть ся нїчого про первородного і єдиного сина Апсу й Тіямат, якого Дамасцій називає Мойміс, а вавилонська поема далї Мумму; в знищених уступах говорило ся очевидно про утвореннє дальших богів. На обороті тої самої таблички маємо вже шматочки дальшого оповідання, як найстарші, первісні боги, Апсу й Тіямат і їх син Мумму сердять ся на молодших, що силкують ся забрати вдасть у свої руки¹⁷⁾.

35. Апсу відкрив свої уста й мовив,
36. рік слово до величньої Тіямат:
37. «Що духу переплутаю їх шлях,
39. і знївечу їх дорогу.
40. Нехай затихне голос їх і горе їм буде».
41. Коли Тіямат почула се,
42. кинула проклятєм і мовила:
45. «Що духу вирушимо проти них,
46. Щоб їх шлях був непрохідний!»
47. Відповів Мумму до батька свого Апсу,
48. згодив ся послушний на його раду:
49. «Нумо, розвідаймо їх дорогу!
50. швидко вона заплутаєть ся, стане як ніч.
51. Коли почув се Апсу, засяло лице його,
52. бо думав лихо богам, своїм первородним.
53. Як лев розсердив ся, як…
54. його колїна тремтять, голова хитаєть ся
55. від зла, яке надумали своїм первородним¹⁸⁾.
На третїм стовпцї тої першої таблички, дуже знївеченім, говорить ся про те, як Тіямат готуєть ся до бою з богами, творить одинацять страшилищ — ящірок, драконів, велетнїв, скажених псів, гадюк, чоловіко-скорпіонів і кладе над ними начальника Кінґу:
І дала йому таблички судьби, і поклала їх йому на груди.
138. «На, і нехай твій суд незмінний буде, що вийде з твоїх уст, най стоїть міцно»¹⁹⁾.

Друга табличка.
Про сї приготовання чує Аншар і кличе свойого сина Ану. Він зразу радить йому попробувати переговорів:
73. «Мій сину, Ану, сильний і могутній,
74. великий в силї, в нападї незломний,
75. іди до неї, стань перед Тіямат,
76. най не палає так її утроба, най її серце віддихне вільнїйше.
77. Вона уперта, слухати не любить, –
78. промов до неї, най затихне трохи»²⁰⁾.
Ану йде до домівки Тіямат, але не може розмовити ся з нею і вертає назад. Тодї виступає представник наймолодшого поколїння богів, Мардук, син Еа:
Коли почув батьківську мову Мардук, урадувалось його серце дуже
132. й таке сказав до свого батька слово:
133. «О пане боже, доле всїх богів великих,
134. коли я маю справдї як ваш местник
135. устати і подужати Тіямат
136. і вас спасти, то і всї ви ставайте довкола мене, давайте мені долю поміж усїми вами найзначнїйшу!
137. Коли всї ви у божеській палатї у радощах сидїтимете вкупі,
138. нехай я сам, як лиш створю рота, замісто вас усьому суджу долю.
139. Що я зроблю, най те без зміни буде, що я поставлю най те не зхитнеть ся,
140. що я скажу, най буде невідкличне».²¹⁾
Се значить, за свою боротьбу з Тіямат Мардук, один із наймолодших богів, жадає для себе становища найвисшого, верховного бога. Побачимо далї, яке се мало значіннє.

Третя табличка.
Почувши се Аншар посилає свого післанця Ґаґу до найстаршого богів Лягму і Лягаму, найстарших після Апасу й Тіямат, і просить у них таблиць судьби для Мардука.
125. Як Лягму й Лягаму почули се,
126. то крикнули: «Ой лишенько!» Що сталось!
127. Що там змінило ся, що вони бють ся?
128. Не розуміємо, що виробля Тіямат».
129. І підняли ся, рушили в дорогу;
130. усї великі боги, що судять долю,
131. усі пішли до Аншара на раду,
заповнили весь дім його широкий,
132. і цїлували одні одним лиця,
і всї збирались у одну громаду.
133. І говорили, сїли до пиру,
134. і їли хлїб пшеничний, пили вина.
135. і мощ солодкий відмінив їх думи.
136. А як уже до пяна напили ся,
як тїла їх роздуло від напою,
137. тодї найшла на них велика втома,
запаморочив хміль їх ясні мисли,
138. Тодї то Мардуку, свойому внуку
і местнику вони судили долю²²⁾.