Про УКРЛІТ.ORG

AVE MARIA

(1927) C. 1

Багряний Іван Павлович

Твори Багряного
Скачати текст твору: txt (69 КБ) pdf (145 КБ)

Calibri

-A A A+
Всім бунтарям і протестантам,
Всім, хто родився рабом — і не хоче бути ним,
Всім скривдженим, і зборканим, і своїй бідній матері
Крик свого серця присвячую.
Автор

ДРУЖЕ МІЙ ЛЮБИЙ!

Прошу — не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає.

Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати. Не іменуй мене поетом. Бо слово  п о е т  скорочено стало визначати — хамелеон, проститутка, спекулянт, авантурник, ледар…

Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею. І сьогодні я цього найбільше хочу.

Ударившись об мур вифарбленої в красивий колір підлости і відскочивши від нього, я покотився в протилежний бік. І тепер уже не знадить він мене і не вдарюся я об нього, бо це дуже боляче.

Проте я не шкодую — так мусіло бути. Це наука.

Не іменуй же мене поетом, друже мій. Прийми цей твір, як приймав ти його колись — три роки тому, — за одверту сповідь одвертої людини. Тоді він тобі припав до серця. Але тоді ти чув його тільки з уст моїх, сьогодні ж з нього я починаю свій похід по новій дорозі, обсипаній камінням.

Я на це остаточно зважився внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин, і якщо зломлю собі шию, то не буду дуже шкодувати. Мокрий води не боїться.

Ти збентежений! Так-так, це ж виходить за рямці твого розуміння. Не турбуйся, це ж просто.

Ти кажеш: “Обминай те каміння, будь гнучким, будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь покірним, — і ти будеш щасливий”. Це кажеш ти, що маєш титул редактора, затишну кімнату і щороку по двічі їздиш на курорт. Гаразд.

Ну, а я кажу: “Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ”. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт і не буде того, хто б її зміг купити.

Бачиш, — це майже те ж саме.

Що? Хтось там каже, що це “куца філософія”. Не винен же я, друже мій, що в нього розум завдовжки лише від редакторського портфеля та до свого ліжка.

Пробував ходити по-твойому і як ходять інші, і не зумів. Це гидко. Це більше, ніж гидко. А ще гидко, що такі та шукають сучка в оці твоєму.

О, скільки чванства,
скільки бруду,
скільки фальші… лицемір’я… шкурництва.
Гей, не іменуй же мене поетом, друже мій!

Прийми цю річ і знай, що лежало моє сумління в вашому портфелі, та не лежатиме вже там ніколи-ніколи, як і не замовкну я ніколи, доки ходжу на цій планеті.

1929 р., Київ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Какие ужасы кипят в моем
                              огне
Для этих псов, что лижут
пыл мой ярый, —
Какие им пожары сквозь
                                удары
Метаються, чтоб смерть
искать во мне.
О женщина, вся в черном!..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
                          Э. Верхарн
ПРОЛОГ
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І вся людськість хіба не єсть
                                інфузорії
(пожирай, пожирай себе в
                          краплі води)?
                              П. Тичина
(“В космічному оркестрі”)

ПЕРЕСМАГЛИ, порепались губи,
Цілував лише вітер та час…
Я такий необтесаний, грубий,
І мій біль не за вас, не про вас.

Не про вас, що спокійні і певні…
Не про вас, в кого сила — закон,
Що прийшли і, мов велетні древні,
Штурмом злота взяли рубікон,

Узяли і усілись на троні
(Щоб судить непокірних братів):
“О віки! Наші скарби мільйонні!
Наші ви!!!
До незнаних часів!” —

Не за їх, що з крицевих Нью-Йорків
Заґнуздали, мов спрут, бігуни…
Нарядили любов у опорки,
А культуру — у панцир війни.

Або тих он шляхетних, що мітять
На героїв казковий шолом,
Золотаві вінки Афродіти,
А сестрі…
Дні печаллю розбиті
І ганебне тавро на чоло.

Такі чисті, культурні і чисті:
Непокірних пускають в “расход”
І на брата, на братові діти
Шлють наклепи й десятки угод
Запродажних,
                        за мілку монету,
За блискучі дзвінкі копійки…

Не про Вас я. О, що Вам поети?
Такі мудрі, гуманні такі.

Я всього лиш, всього про Марію,
Я про тих, кого час заґнуздав,
Димом смирни в леґендах овіяв
І пожер Ваш голодний удав.

О Ви, люди — брати по плянеті,
О в’язниць і законів творці!
Ідеал Ваш — новенькі штиблети
І портфель в “худосочній” руці.

Ви боги. Ви Владарі. Ви…
                                    Кретини!
Хто сказав там, що радість — закон?!
Мабуть, той, що єдину дитину
Зґвалтував
                          для рублів,
                                        для корон.
А після у костьолі, у клюбі
Розпинався за брата свого,
Смертним боєм ламав свої груди:
“Я за нього в петлю і в огонь!!”

Багряний І. Золотий бумеранг: Вірші, роман у віршах, сатира та ін. поезії / Упоряд., авт. передм. та приміток О.В.Шугай. - К.: Рада, 1999. - 679с.
 
 
вгору