— Тисяча комет! Чи не час зачинити цю корчму на переоблік?
Ані секунди не вагаючись, я рішуче взявся за важелі. Правда, Азимут патякав під руку:
— Капітане, хіба ж ви ревізор або торгінспектор?
Ясна річ, хлопець він молодий і поки що навчився лише відкорковувати. А от вчасно закорковувати — такого професійного досвіду він ще не набув.
Я й показав йому на практиці, як це розумні люди роблять. Ввімкнув кормові дюзи і майстерно кинув ракету сторчака у невгамовне жерло цього всепланетного рогу достатку. Коробка, мов голка масло, прошила густу суміш холодців, шніцелів, заливних асорті, тістечок і нарешті заскреготала обшивкою по стінках кратера. Дірка виявилася як на космічний корабель шита. Коробка вмить надійно закоркувала кулінарний вулкан, і безгосподарське розбазарювання харчових продуктів одразу ж припинилося.
Азимут перший визирнув у ілюмінатор, щоб зорієнтуватися (я ще порпався біля пульта управління), і раптом почав реготати, мов навіжений.
Розділ восьмий. СВІТ ДОГОРИ НОГАМИ
Картина справді була безглуздою.
Щоб вам був зрозумілий наш стан, я наведу такий приклад. Припустимо, ви вирішили продовбати підлогу, щоб вільно спілкуватися з сусідою, який мешкає поверхом нижче. І от ви успішно завершуєте свою благородну справу, просовуєте голову в отвір і несподівано з’ясовуєте, що продовбали не сусідову стелю, а його підлогу, і що насправді сусідова підлога — це стеля, а стеля — це підлога. Що ви вистромили носа не біля люстри, а біля стоптаних виступців хазяїна, який височить над вами. Якої ви були б про себе думки? Хіба може підлога з обох боків бути підлогою? Хіба може просто під вами мешкати ваш антипод? Що б ви зробили, побачивши отаке? Певно, не гаючи ані секунди, викликали швидку допомогу з психолікарні, аби позбутися й найменших сумнівів…
Точнісінько отаке диво сталося з нами. Тільки нас від найближчого пункту швидкої допомоги відділяла бозна-яка безодня видовжених, як нудьга, парсеків!
Наша коробка височіла собі серед діжок з рудими від пилу пальмами, які можна побачити хіба на задрипаному вокзалі. Але ми зовсім не відчували, що звисаємо зі стелі униз головою разом з поруділими пальмами, крізь плетиво яких Виглядали ще й столики з паперовими квітами і пляшками пива. Словом, за усіма ознаками ми вистромилися з підлоги, хоч сподівалися на цілком протилежне. Та про науковий бік цього феноменального явища я розповім вам трохи згодом…
Так от, виглядаємо ми з ракети посеред абсолютно порожньої зали (я маю на увазі повну відсутність відвідувачів) і зачудовано лупаємо очима.
Коли це рипнули двері, і в щілину обережно просунулися дві голови, схожі одна на одну, як дві краплі води або ляльки масового виробництва. Вибалушилися вони у чотири ока на нашу заюшену вулканічними наїдками ракету, зойкнули у два роти і моментально, напрочуд синхронно зникли.
Атож! Не самі ми тоді дивувалися…
Ну, а про те, що трапилося наступної миті, я й словом не прохоплюсь. Не тому, що хочу щось ганебне утаємничити, а тому, що мені самому стає на заваді власна природжена скромність. Знаєте, воно не бажано, щоб на додачу до моєї заробленої важкою звитяжною працею всесвітньої слави видатного міжзоряного розвідника я зажив ще й жалюгідної слави безсоромного, хоч і цілком об’єктивного хвалька.
Однак приховувати факти космічної ваги було б нічим не виправданим злочином перед історією. Якщо я мовчатиму, буде закреслено одну з хвилюючих сторінок зустрічі двох цивілізацій.
Ось чому я вам від себе нічого не розповідатиму, але, аби не завинити перед історією, процитую правдивий репортаж, видрукуваний наступного дня на перших шпальтах усіх газет нововідкритої планети. Зрештою, не я його писав. До того ж ви й самі могли б його розшукати у тамтешніх підшивках. Та подорож туди довга. Отже, будемо вважати, що я просто заощаджую ваш дорогоцінний час.
Розділ дев’ятий. БЕЗОДНОГОЛОВИЙ ГЕРОЙ КАПІТАН НЕБРЕХА
Цей вікопомний документ про зустріч двох високорозвинених цивілізацій я вкарбував у пам’ять випадково. Річ у тім, що він містив у собі для свіжої людини стільки таємниць і загадок, що доводилося ще і ще раз уважно вчитуватися у текст. І коли я зачитав до дірок триста сімнадцятий примірник газети, виявилося, що я можу декламувати той репортаж, як вірші.
Ось послухайте:
ІМ’Я КОСМІЧНОГО ГЕРОЯ — КАПІТАН НЕБРЕХА!
ПЛАНЕТА ТАОТІ У КРИЖАНИХ ОБІЙМАХ СМЕРТІ!!!
ДИВЕРСІЯ У «ТЕЛЯЧІЙ РАДОСТІ»!
ЛЕГЕНДАРНИЙ ПОДВИГ БРАТІВ ПО РОЗУМУ!
??? НАШІ РЯТІВНИКИ — ЗЛОЧИНЦІ ???
100 000 ПОВНОЦІННИХ ПАР ГОЛІВ ВІТАЮТЬ НЕКОМПЛЕКТНИХ ГЕРОЇВ!
БЕЗОДНОГОЛОВИЙ КАПІТАН ДАЄ ІНТЕРВ’Ю!
КАПІТАНА НЕБРЕХУ — НА СКРИЖАЛІ ІСТОРІЇ!
Ви, як журналіст, певно, вже збагнули, що усе це лише заголовки або, як кажуть газетярі, «шапки». Як бачите, мене тоді буквально закидали отими «шапками». А ось вам і текст:
«Мільйони таотян і таотянок стали вчора свідками двох всесвітньо-історичних подій, які ще позавчора здавалися абсолютно неможливими. їхній взаємний природний зв’язок очевидний навіть чотириокому немовляті, бо, якби не космічна катастрофа, ми не були б свідками і нечуваної в історії планети одностайності в обох головах кожних таотянина і таотянки. Тільки завдяки цій другій унікальній за своїм суспільно-історичним значенням всепланетній події обидва заіржавілі казанки дзеркального БББ, директора ресторану «Теляча радість», не опинилися на персональних кілках.