І ось капітан запитав:
— Що буде, коли вісімку поділити на дві рівні половини?
В його блакитних очах світилася впевненість, що я дам хибну відповідь навіть на таке елементарне запитання.
Та я вже заспокоївся і самовпевнено посміхнувся.
— Капітане, — зухвало попрохав я, — а чи не можна поставити мені запитання хоча б з програми другого класу?
— А чого ж, — хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньої уваги. — Буде і з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно відповісте на попереднє запитання. Повторюю: що буде, коли вісімку поділити на дві половини?
Він що, досі знущається з мене?
— Чотири! — понуро бовкнув я.
— Якби свого часу, — з докором озвався на цю відповідь капітан Небреха, — я отак бездумно розв’язував різні завдання, я б не повернувся вже з першої космічної подорожі, а ви нині шукали б роботу десь в іншому місці. Ні, добродію, з вами не тільки у Всесвіт, а й на шкільну математичну вікторину піти страшно.
— Хіба ж я помилився? — вирячився я на нього. І це славетний мандрівник! Невже капітан Козир розіграв мене?
— Авжеж — помилилися, — холоднокровно підтвердив капітан Небреха.
— Але як?
— А отак.
Він випустив бездоганне кільце диму.
— Якби я запитав вас, скільки буде, якщо вісім поділити на два, ваша відповідь, безумовно, була б вичерпною. Але я вас запитав, що буде, коли вісімку поділити на дві рівні половини. Так от, надалі запам’ятайте: якщо її поділити вздовж, буде дві трійки, а якщо впоперек, два нулі.
Як я картав себе тієї миті! Провалитися на такому легкому екзамені! А що сталося б, якби капітан Небреха надумав екзаменувати мене з питань міжзоряної практики?
— Гадаю, — вів далі невблаганний капітан, — на цьому слід закінчити нашу розмову, що надто затяглася.
Я прекрасно зрозумів прозорий натяк і скорботно звівся на ноги.
А Небреха докинув мені з убивчою ввічливістю :
— Дуже перепрошую, але повісьте мою об’яву на місце. Оскільки ж ви надто неуважна людина, я маю просити вас зав’язати собі вузлик на згадку.
Отут я скипів. Якщо я й осоромився на його дитячих запитаннях, хіба це дає йому моральне право ображати мене? Я йому покажу вузлики на згадку!
Я сердито підняв з підлоги гартовану у вогні коцюбу і грізно насупився. Капітан Небреха зацікавлено слідкував за моїми діями. Тоді я люто заскреготав зубами і перед самісіньким його носом скрутив коцюбу у морський вузол.
— Ось вам вузлик на згадку!
Та тільки-но я шпурнув понівечену коцюбу на купу космічного мотлоху, як капітан Небреха з несподіваною спритністю зірвався з місця і кинувся до мене.
Я злякався не на жарт.
А що, коли цей міжзоряний вовк зажадає, щоб я відшкодував йому збитки за покручену антикварну річ? Самі знаєте, яка у студентів стипендія…
Але капітан Небреха схвально поплескав мене по плечу і, радіючи, мов дитина, вигукнув :
— Мій юний друже, оця твоя єдина якість переважує усі твої вади! Вирішено — беру!
У запалі він навіть не помітив, як з бундючного дипломатичного тону перейшов на товариське «ти».
Розділ четвертий. НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ — ВІЗИТ ДО ТРОГЛОДИТІВ
Щойно переді мною сидів упереджений екзаменатор, а зараз захоплено ляскає по плечу друг, товариш і брат.
— Азимуте, шкода, що в мене немає підкови. Ми б з тобою трохи порозважалися, згинаючи її між пальцями навпіл!
А потім капітан, кумедно підстрибуючи, мов горобець, закульгав до електричного кавника, і за хвилину на журнальному столику вже парувала чорна, як тропічна ніч, запашна кава.
Я сьорбнув, і приємне тепло розлилося по тілу. Кава була така міцна, що звела б на ноги навіть єгипетську мумію.
— Капітане, — посміливішав я, — коли це не секрет, яка мета нашої навкологалактичної подорожі?
— Ясно, це буде не туристська прогулянка, — відповів Небреха. — Наше завдання — перевірити деякі аспекти теорії відносності [згідно з теорією відносності, швидкість течії часу залежить від швидкості руху тіла у просторі; на ракеті, що летить із швидкістю, близькою до швидкості світла, час буде іти значно повільніше, ніж на Землі].
Ура! Нарешті я маю повну змогу показати свою ерудицію!
— Розумію, — мудро мовив я, — стрибок через тисячоліття. Але, капітане, через сотні віків тогочасне людство дивитиметься на нас, мов на троглодитів. Вас не жахає ця сумна історична неминучість?
Небреха звичним рухом сунув люльку в гаман з тютюном.
— Не думаю. Навпаки, я гадаю, що нам самим пощастить на власні очі побачити троглодитів…
Тут я мало не захлинувся кавою. Але капітан вчасно підскочив до мене і так ляснув по спині, що кава вилетіла з легенів разом з повітрям. Ого, Небреха чудово розумівся на народній медицині. З таким не пропадеш!
— Ви вважаєте, що людство здичавіє?! — прохрипів я.
— Я бачу, — спокійно зауважив Небреха, — на курсах вас не знайомили з так званою оберненістю часу. А це вельми повчальна дисципліна, що не може не зацікавити науково мислячу істоту. Щоправда, термін цей дуже неточний. Доцільніше цей парадокс було б охрестити «оберненістю явищ» або «оберненістю ходу історичних процесів». Та не буду розповідати про це детально, — капітан Небреха по-хлоп’ячому підморгнув, — мій юний штурман матиме доволі часу, щоб самотужки опанувати цю гіпотетичну теорію. А суть її, як на мій погляд, така: подорож у часі цілком можлива не тільки вперед, а й назад. Що ви скажете про рекордний стрибок через тисячоліття назадгузь?