4. Перша урядова кріза.

Таким способом, здавалось би, мала бути залагожена й міністерська кріза, що виникла на ґрунті Інструкції. Приняттям немов би підтвержувалась величезною більшостю Ради позіція, занята й боронена Головою Генерального Секретаріату.

Але жертву чуттю все ж таки треба було принести й тою жертвою мала бути моя особа, яка, на думку більшости, була найбільше винна за Інструкцію. Я розумів це й, не вважаючи можливим бути на чолі Уряду при такому емоціональному відношенню більшости Парламенту, хоча ця більшість і приняла мою позіцію, свою дімісію не взяв назад.

Більшість Ц. Ради тою жертвою була задоволена й приступила до формування нового Генерального Секретаріату. Але ця перша міністерська кріза в українській державности випала не легко. Завдяки ріжним умовам дуже важко було підібрати відповідну людину, яка б стала на чолі Уряду й провадила б далі роботу державного будівництва тим же темпом, яким провадилась вона досі.

Нарешті, вибір упав на Д. Дорошенка. Він належав до партії у. с. ф., але він відповідав деяким вимогам тодішнього моменту. Одначе перший же виступ Д. Дорошенка перед Ц. Радою показав, що він не відповідав тим завданням, які складалися на голову українського революційного Уряду. Д. Дорошенко, стоявши весь час поза життям і діяльностю Ц. Ради, не бравши безпосередньої участи в революційному ходові всіх подій, не розумів і не відчував духу й змісту нашого напряму. Він дуже точно, совісно підійшов до Інструкції, принявши її, як справжню Констітуцію, якої треба строго додержуватись. З його невеличкого експозе Ц. Рада побачила, що в його особі був би не революціонер, не бороць за дальший розвиток здобутків, а акуратний і совісний урядовець Тимчасового Правительства.

Розуміється, це не могло задовольнити Ц. Раду. І сталась друга кріза. Д. Дорошенко, побачивши сам свою невідповідність, подав до дімісії. Уряд знову лишився не складений. Темп орґанізаційно — державної праці, й так загальмований переговорами, крізою в Петрограді, дебатами в Київі, тепер ще більше гальмувався й стояла загроза упущення багато з того, що було зроблено до сього часу.

А тут ще як раз стався контрреволюційний виступ Корнілова, реакція піднімала голову смілівіше.

І через це все, коли більшість Ц. Ради запропонувала мені знову стати на чолі українського Уряду, я не вважав себе в праві відмовлятись, і крізу було залагожено.

І того ж дня Центральна Рада вислала таку телеґраму до Тимчасового Правительства:

„З огляду на гостроту моменту, коли контрреволюція відкрито виступила проти Тимчасового Правительства й нового ладу, коли можливі контрреволюційні виступи в краю й ріжні деструктивні виступи та ексцеси, в цілі рішучої боротьби з контрреволюцією й оборони завойованої волі, для чого в першу чергу необхідна тверда власть, яка користується авторітетом у населення. Українська Центральна Рада просить Тимчасове Правительство поспішитися з затвердженням Ґенерального Секретаріату в такім складі: Голова Секретаріату й Секретарь для внутрішніх справ В. Винниченко; просвіти — І.Стешенко, фінансів — М. Туган-Барановський; хліборобства М. Савченко-Більський; міжнаціональних справ — А.Шульгин; Ґен. Контрольор — А. Зарубін; Ґен. Писарь — А. Лотоцький; Комісар при Тимчасовім Правительстві для справ України — П. Стебницький. Питання про секретаря праці вирішується. Напевне буде не-українець. Голова У. Ц. Ради — М. Грушевський, Секретарь — Постоловський”.

Але затвердження цього складу Ґенерального Секретаріату прийшло не зразу.

Тимчасове Правительство було неприємно вражене заміною Д. Дорошенка мною. Д. Дорошенко був більше підходящий для їх „предположеній”, мої ж погляди й наміри були добре відомі кадетам. І через те вони стали робити опір затверженню. А тут їм став у пригоді отой вищезгаданий інціндент з французським кореспондентом, вони вхопилися за його й почали обвинувачувати мене в ґерманофільстві.

Але ця причіпка була остільки безглузда й смішна, що самим крутіям стало ніяково й вони хоч-не-хоч, не маючи ніяких инчих формальних причіпок, мусіли зрештою затвердити представлений Ц. Радою склад Ґенерального Секретаріату.

І 20. IX. 1917 року відбулося перше засідання затвердженого Українського Уряду. Останній крок було зроблено й українська влада переступила з національно-моральної сфери в державно-правову.

Отже найголовніший, найважніший здобуток усієї нашої боротьби за цей період, ідею української державности було затвержено, зреалізовано, введено в життя. Яка б ні була та Інструкція, які б обмеження й перепони вона ні ставила, а все ж таки це була Констітуція автономної України, це був державний правосильний акт, це був історичний, великої ваги факт, який провів виразну, чітку лінію в відносинах України й Росії.

5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.

Цим закінчується перший період доби Центральної Ради.

Це найкращий період у боротьбі за відродження нашої нації. Революційний, одважний, повний віри, натхнення, ентузіазму.