Це не було Міністерство в звичайному розумінню. Центральна Рада не хотіла гратися бучними словами, для яких ще не було реальних, дійсних передумов. Але це була Рада Міністрів для української, свідомої орґанізованої демократії. Це був Уряд для тих, хто почував над собою примус законів духу, а не законів фізичної сили. Це був ідеальний Уряд, прообраз тих Урядів, які колись матиме людськість, коли позбавиться від усіх засобів насильства й грубого, злочинного примусу. Основою його була добра воля, довірря й спільна мета тих, хто визнавав його.

Ґенеральннй Секретаріат у тому періоді свого істнування не мав ніякої влади, яку має звачайне Правительство. До його розпорядження не було ні одного салдата. Але сотні тисяч українців, які були в армії, готові були на найбільші жертви по одному його слову.

Ґенеральний Секретаріат не міг ні наставити ні скинути ні одного урядовця, не міг ні одній адміністративній інстітуції дати разпорядження чи наказу. Але ті українці, які були в інстітуціях і на посадах урядовців накази Ґенерального Секретаріату ставили вище за накази Уряду.

Ґенеральний Секретаріат не мав ніяких грошей, не накладав ніяких податків, не мав ніяких засобів і орґанів для збірання грошей з населення для своїх потреб. Але й невеличкі гроші (кільки десятків тисяч рублів), які Центральна Рада мала в Національному Фонді, були знесені без примусу, без усяких орґанів збірання, без обману, без насильства й експлуатації.

Це був, здається, перший і єдиний у всій історії людськости Уряд, який повстав без насильства, без примусу, без усяких орґанів і засобів урядування, але який був справжнім Правительством з великою моральною силою, з неписаними, необставленими тюрмою, нагайом і жандармом законами.

4. Україна присягається на вірність своїй вищій владі.

Центральна Рада того часу, та Рада, яка, на думку Російського Уряду, не могла бути представницею української нації, та Рада, дійсно, була вищим законодавчим орґаном усієї свідомої української демократії. Вона не мала ніяких засобів примусити маси народні признати її своїм верховним орґаном. А тим часом, коли вона оповістила свій Універсал, вибух ентузіазму прокотився могутньою, всезмітаючою хвилею по Україні. Все, що було хоч трохи національно свідомого на українській землі, все від старого до малого в екстазі підвело руки до гори й присяглось на вірність своїй вищій інстітуції. Вся свідома й напівсвідома Україна за тих днів, як військовий З’їзд, стала на коліна й молитовно, в захваті визволення, в запалі смілости, в високій, піднесеній готовности до боротьби, до творчости заспівала „Ще не вмерла Україна, і слава, і воля”.

Ґазети не мали місця для вміщення всіх телеґрам, які посилалися Центральній Раді з усіх кінців України. Земства, думи, товариства, сільські сходи, військові части, мітінґи.

„Вітаючи Універсал Укр. Ц. Ради й визнаючи його справжнім висловом домагань укр. демократії признаємо Центральну Раду за своє Тимчасове Правительство й заявляємо, що будемо всіма силами боротися й боронити волю українського народу”.

(Українці в Головнім Штабі).

„Признаємо Військовий Ґенеральний Комітет найвищою нашою законною владою й завсігди та скрізь будемо виконувати його розпорядження. Признаємо Укр. Ц. Раду найвищою установою на Україні” (з телеґрами Вінницького ґарнізону).

„Полтавські ґубернські земські збори на своїм засіданню 5 липня (н. ст.), обміркувавши Універсал Ц. Ради, постановили:

1. У. Ц. Рада се—правосильний орґан усього українського народу; 2. ґубернські земські збори висловлюють повну готовність піддержувати У. Ц. Раду в заведенню основ автономії України. 3. Всі постанови російського Тимчасового Правительства, які торкаються України, виконуватиме земство тоді, коли вони будуть видані по згоді з У. Ц. Радою. 4. Ґубернське земство підлягає всім постановам У. Ц. Ради й асіґнує на її потреби 200.000 карб.”

„Збори робітників українців пічного й штампажного заводів у Катеринославі 7 липня (н. ст.), вітають Ц. Раду, яко єдиного виразника інтересів Українського народу й визнають, що Універсал Ц. Ради се акт величезного значіння в історії українського руху й висловлюють У. Ц. Раді своє повне довірря, заявляючи готовність підтримувати її доти, поки вона буде боронити інтересів українського народу в демократичнім напрямі”.

„Волосний сход у Пузирках Бердичівського повіту на Київщині, висловивши радість з приводу оповіщення Універсалу, постановив оподаткувати всі землі по 10 копійок від десятини на користь рідної справи”.

Можна б цілий том скласти з одних привітальних телеґрам і постанов.

Будинок Педаґоґічного Музею за тих днів зранку до пізнього вечора був переповнений делеґатами від війська, робітників, селян, орґанізацій. Одні приїжжали за вказівками, розпорядженнями, наказами, другі привезли гроші на Національний Фонд, асіґновані Ц. Раді, треті з жалями на непорядки, четверті просто з висловом своєї радости й готовности „боротись усіма силами”.

От у вестібюлі Музею проштовхується крізь густий натовп старенька-старенька бабуся. Вона приїхала з далеких, глухих хуторів до своєї Центральної Ради й привезла їй у торбинці срібних рублів, знесених з усіх хуторів, довго хованих од царських чиновників.