Дійсно, був і справжній захват, і радість у населення, особливо в українців. І цілком можна припустити, що вони зовсім щиро хотіли виявити свою радість перед "визволителями". Але ні населення Київа, ні українське громадянство не бачили й не знали того, що бачив і знав я. Вони, наприклад, захоплювались нашими республіканськими військами, їхньою стрункостю, силою, дісціплінованостю. Для них це були ті герої, що врятували Україну від загибелі.
А я крім цього знав ще дещо; я знав, наприклад, що ці війська через місяць будуть гнати нас з України, що більша частина цих військ складена з такого елементу, який не задовольниться самими парадами й славословіями, який захоче не тільки національної, але й соціальної перемоги. Крім того я знав, що діється по всьому краю; знав, що там одбувається не парадування, а жорстока боротьба; і знав я, що ми, коли рішуче й радікально не змінимо своєї реальної політики, в тій боротьбі будемо побиті.
Через те мені було соромно брати участь у радости тих, які цього не знали, які вірили нам, нашій силі, нашому "геройству"; я мав чуття невільного обманщика.
І, розуміється, парад був з попами, молебнем, дзвонами, з усіма петлюрівськими аксесуарами. Перед вступом, знаючи С. Петлюру, я поставив вимогу, щоб ніяких попів не було, инакше я ніякої участи в цій комедії не братиму. По довгих дебатах мене було запевнено, що попів не буде. Але, звичайно, було обманено. Дійсно, на вокзал для зустрічи, як то намічалось спочатку, їх не було допущено. Але зате на Софійську площу їх нагнали з усіх церквів і монастирів.
Дзвонили дзвони, блищали ризи, маяли ікони й хоругви. Я, дійсно, не взяв у цьому участи, але що з того: "козаки", що мерзли з самого ранку, як на царських парадах, понуро дивились на це старе, знайоме їм явище, й знали, що це Директорія так святкує свою перемогу, "революційна, демократична, соціалістична, трохи-трохи не большевицька" Директорія, "Верховна Влада".
Після того тижнів два тяглися "шанування" "національних героїв". (Власне, єдиним справжнім "національним героєм" був С. Петлюра, останніх же так називали з ввічливости.) Тижнів два уряджувались обіди, вечері, банкети; говорилось масу самохвальних промов, компліментів і собі, і своїм сусідам; випускалось у повітря масу "революційних" слів, погроз, обіцянь. "Національні герої" як у теплій ванні ніжились і жмурились від усього цього.
4. Декларація Директорії.
І тільки через два тижні по взяттю Київа Директорія знайшла можливість сказати народові, як вона думає не парадувати й себе вихваляти, але робити.
26 грудня з’явилась Декларація Директорії. Вона була ще, (не зважаючи на балбачанівщину й петлюрівщину, які під гаслом "національного геройства" захоплювали позіції для отаманщини), виразом революційної перемоги селянства й робітництва; тези цієї декларації ще спірались на силу цих революційних кляс; цієї сили отамани й "громадянство" ще боялись; а через те все декларацію було вислухано навіть з міною пошани.
От вона.
Декларація Директорії Української Народньої Республіки
Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархичне панування — гетьманщину.
Україну вичищено від карних експедіцій, старост, жандармів та инших злочинних інстітуцій пануючих кляс. Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує право кожної нації на вільне життя.
Цензові думи та земства, поставлені гетьманським урядом, скасовано й відновлено демократичні, вироблені всенароднім голосуванням орґани місцевого самоврядування.
До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила, що всі дрібні селянські господарства й усі трудові господарства залишаються в користуванню попередніх їх власників ненарушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у війська Республіки для боротьби з б. гетьманом. Верховне порядкування цею землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи орґанізовано Народні Земельні Управи.
По "наказу № 1, Директорії, селянам" робляться описи контрібуцій, узятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим.
Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань і злочинств, які було учинено над селянством поміщиками та гетьманським урядом.
Постановою 9 грудня Директорія одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьми-годинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів.
В усіх инших галузях життя Директорія так само одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інтересів трудящих кляс і шкідливих для всього громадянства.
Уповноважена силою й волею трудящих кляс України Верховна Влада Української Народньої Республіки — Директорія цими заходами завершила першій акт соціального та національно-політичного визволення українського народу.