Маючи ці цілі, делеґація почвірного союзу й вела всі переговори так, щоб на підставі договору російська армія насамперед яко мога швидче перестала істнувати. Як і ми, німці теж не дуже вірили в успіх соціалістичної революції в Росії, совітське правительство здавалось їм просто хвилевим явищем. Але вони спішили ним скористуватись, щоб той уряд, який прийшов би по большевиках, уже не міг відновити армії.

Як і для „союзників”, так і для німецького імперіалізму формула демократичного миру „без анексій і контрібуцій” здавалась смішною, дитячою вигадкою. Та й справді: як може який небудь порядний, поважний імперіалізм, одгодований отими самими анексіями та контрібуціями, єдиною суттю істнування якого є сістематичні контрібуції, як він може приняти оту вбийчу для всеї істоти його формулу?

Але, сміючись у душі, німецькі ґенерали пресерйозно трактували виставлені большевиками формули, вдавали з себе найщиріших оборонців демократичного, справедливого миру й неухильно в той же час простували собі до тої самої анексії й контрібуції.

Большевики, само собою, дуже добре розуміли, з ким вони мали діло й до кого звертали свої формули. Вони знали, що буде й анексія й у тій чи инчій формі й контрібуція. Але мусіли згожуватись, маючи свої дальші цілі, здійснення яких могло скасувати всякі договори. Який би тяжкий і „похабний” цей мир ні був, усе ж таки, перш усього, це був мир, це було припинення безглуздого й злочинного нищення сил народніх. Далі цей мир давав „передишку”, давав змогу зібрати й зміцнити революційні сили. А скріплення й розвиток революції в Росії послужили б піддержкою й навіть товчком для соціальної революції на заході, яка, на думку большевиків, неодмінно мусіла з’явитися, яко наслідок колосального струсу війною. Соціальна ж революція в Европі скасувала б усі договори й зобов’язання щодо буржуазних імперіалістичних урядів.

Розуміється, большевики добре здавали собі справу також і з того, через що німці виступали такими прихильниками самоозначення народів у… Росії. Вони добре розуміли, через що саме вони так гаряче обстоювали національно-державні права литовців, лотишів, поляків, білорусів, не говорячи вже про українців. Почвірному союзові було дуже важно, щоб російський велетень яко мога швидче розпався на шматки й щоб ті шматки не можна було легко й швидко зліпити знов тому, хто прийшов би по большевиках і схотів виступити знову проти центральних держав. Большевики це бачили. Але, як вони й самі проголошували прінціп вільного самоозначення народів, то нічого не могли сказати проти самоозначення й Курляндії, й Литви, й Польщі, й Білоруси. Україну ж вони визнали й раніше, а на мировій конференції офіціальною заявою й згодою на самостійну участь у переговорах окремої делеґації від Української Народньої Республіки те визнання ще раз підтвердили, їм важно було, скільки можна, вдержати ці теріторії під своїм впливом, не стільки національно-державним, як соціально-політичним. Німцям же так само ходило о те, щоб удержати за собою й під своїм соціально-політичним і державним впливом.

В цій площині й велись усі переговори та торгування, кінчившись розуміється на тому, чого хотів переможець почвірний союз. В початках марта (н. ст.) було підписано мирового договора, по силі якого Росія відмовлялась від усяких претензій на Польщу, Литву, Білорусь (пункт 3), Ліфляндію, Естляндію (пункт 6), Батум, Карс, Ардачан (п. 4), Фінляндію (п. 6) і само собою Україну (п. 6). „Для названих країв не випливають з їх попередньої належности до Росії ніякі обов’язки до неї. Росія зрікається всякого вмішування у внутрішні відносини сих країв. Німеччина й Австро-Угорщина мають намір уладити будучу долю сих країв у порозумінню з їх населенням”. (Пункт 3-ій).

Що ж до України, то в п. 6-ому говорилося так:

„Росія обов’язується негайно заключити мир з Українською Народньою Республікою й признати мировий договір між сею державою та державами почвірного союзу. Українську теріторію негайно очиститься від російських військ і російської червоної ґвардії. Росія припиняє всяку аґітацію чи пропаґанду проти правительства чи публичних установ Української Народньої Республіки”.

Не зважаючи на крик, ґвалт і свист своїх політичних та соціальних противників, большевики приняли цей мир і підписали його. Вони були мудрішими політиками, ніж ті „реальні політики”, що називали їх „фантастами”, „неуками” й „злочинцями”. Історія насміялася з політично-освічених реальних крутіїв дипльоматів, перевернула до гори ногами всі їхні „реальні” комбінації й підтвердила справедливість позіції, занятої „фантастами”.

4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.

Як видно з наведеного пункту мирового договору з Росією, почвірний союз узяв під особливу свою опіку українську державність, а українська „соціалістична” влада не тільки в державній своїй справі шукала захисту й оборони в імперіалістичного почвірного союзу, але й у політично-соціальній. Німецькі ґенерали ставили навіть спеціальною умовою охорону правительства й публичних установ Укр. Нар. Республіки від аґітації й пропаґанди большевиків.