Макс нетерпляче боляче морщиться.

— Ну, що ж ви хочете цим сказати, що, чорт його забирай? Що ми повинні припинити пропаганду Сонячної машини? Повинні здатися? Так?

Доктор Тіле теж нетерпляче й зовсім не ніжно морщиться.

— Ні! Не здатись. А навпаки — боротись. Але боротися так як боровся Інарак, як борються наші товариші в Англії, у Франції, в Америці — скрізь. Ми послали їм сонячного скла. Добре. Але що ми самі робимо, щоб спинити цей терор, яким противник вибиває в нас зброю з рук? Що? Скиглимо, сердимося, сахаємось. Ми повинні відповісти не слинявими зітханнями та переговорами з легальними соціалістами, товаришу, а тим самим, чим нас б’ють. Терором! Страшним, лютим, безжалісним терором. Біржа, Об’єднаний Банк, поліція, парламент, палац Мертенса, Штіфеля повинні полетіти к чорту! Редакції їхніх газет, друкарні, театри, все повисаджувати в повітря, порозтрощувати, понищити. Так їм треба відповідать. І заявити, що, коли Об’єднаний Банк не припинить труїння народу фальшивими склами Сонячної машини, всі члени Банку, всі акціонери його будуть знищені. За одного отруєного поліцією робітника — десять капіталістів! От як повинен реагувати Інарак, а не соціал-демократичні слиньки, з якими ви й товариш Паровоз так панькаєтесь. Що вам дали ваші переговори досі? Що соціалісти вже відмовляються перевіряти наші скла? Так? Бояться отруїтись? Так вони вам вірять? Звичайно, соціал-демократія вам рідніша, ніж Інарак.

Тут Макс не витримує й гатить кулаком по столу.

Хто сміє йому такі образи кидати? На яких підставах? Що він без крові й убивства хоче об’єднати всі робітничі організації? Це злочинство? А чи знає страшно революційний і кро-вожадний товариш Тіле, що його методи, які він пропонує, викопують сотні проваль усередині пролетаріату? Терор тепер буде ще гіршою провокацією, ніж труїння поліції. Сонячна машина тоді загине. Що дали переговори? А те, що той самий Союз Металістів, орган якого товариш Тіле пропонує читати, бере акцію в свої руки. Інаракові треба відійти набік. Так, набік, пожертвувати собою. Хай вони ведуть далі.

Доктор Тіле знизує плечима. Добре. Нехай Союз Металістів бере. Добре. А Об’єднаний Банк тим часом викличе таку паніку, що від самого слова «Сонячна машина» люди тікатимуть стрімголов. А Інарак загине. безславною, ганебною смертю, зненавиджений і проклятий робітництвом. Нехай, нехай Союз Металістів провадить справу. Добре. Але нехай товариші «?об’єднанні» пам’ятають, що не всі члени Інараку такі мирні ягнятка, як то досі думають деякі товариші. Статут Інараку ніким іще не змінений. Це вже майже одверта заява про непід-лягання постанові більшості, це загроза розломом організації, братовбивством.

А жах усе шириться та шириться, чадним димом обкутує казку. Така близька, така вже от-от ухоплена мрія, така сонячно-радісна, така п’яна любовністю, волею, раптом перевертається в чорне страхіття з огидними, вишкіреними зубами смерті. Невже щастя є тільки вічний, недосяжний міраж для людства і вся історія людей буде безупинним блуканням по пустелях за цим міражем і встелюванням кістками свого шляху?!

* * *

А тут іще з Рудольфом щось сталося. Не тільки ця провокація поліції, а ще щось інше. Чогось нервується, задумується, мучиться.

В майстерні тихо стало. Наделі вже працюють без сміху й жартів. Як кулі в обложеному місті, виливають і подають вони скла тим, що борються там, на полі бою. Фріц стискає кулаки, заціплює щелепи. Герман понуро посвистує, а Наделеві, старому Наделеві, ніяково перед синами: що робить його соціал-демократія, щоб викрити це страшне злочинство поліції? Вона внесла інтерпеляцію до міністра внутрішніх справ. Чи знає пан міністр і так далі. Ах, боже мій, пан міністр страшенно перелякався. Розуміється, знає, бо сам це робить! Старий Надель згоден із синами, але не згоден, що всі соціал-демократи такі. Обурення росте. Машина робить своє діло, вона бореться-сама за себе. Ті, що взнали її, ті не можуть повірити й тисячам смертей.

— Нічого, діти, нічого, не треба тільки падати духом. Треба працювати. І акуратно, точно, систематично працювати. Головне — працювати, синки.

І синки працюють, часом уважно поглядаючи на доктора Рудольфа, що сидить із газетою, вп’явши очі в одну точку, і нічого не чує й не бачить. А потім раптом зітхає, запустить пальці в волосся та так посуне їх на потилицю, наче хоче здерти шкуру з черепа. І все тепер газету читає! Але й не читає, а тільки візьме, погляне, покрутить, перегорне, щось трошки прогляне й зараз же задумається, ніби читав години з дві якусь глибоку книгу.

А вночі старий Надель чує, як доктор Рудольф не спить, як ходить по майстерні, щось часом бурмотить і зітхає. З провокації журиться? Чи якась інша туга йому в серце запала?

Макс уже і так, і сяк підходить до Руді, але нічого добитися не вдається. Може, Руді нудно? Може, Руді хотів би коли не-будь уночі проїхатись в авто містом або в ліс?

Ні, Руді не хоче рискувати Та й не нудно йому. Чого ради?