Але ж і як завзято зате працюють! Цілий день чути в них шкварчання, пиляння, тихеньке постукування; з раннього рана до пізнього вечора горить робота в щасливих Наделів. Перші дні то аж наче сп’янілі всі були від радості та щастя, мало не цілувалися з усіма, кого зустрічали, хто приходив до них. А тепер усі такі здорові, бадьорі, веселі, привітні. Де ділася вічна гризня їхня, від якої часом сусідам доводилось вікна зачиняти та в підлогу стукати, щоб тихше гризлися. Тепер у них вічно ясний сміх, жарти, співи за роботою. Буває ж щастя людям, в яких багаті та негорді родичі.
Справді, від самісінького ранку до вечора кипить робота в Наделів; не там, звичайно, де виставлено вже зроблену роботу на показ людям, а в найдальшій кутковій кімнаті, куди нікому чужому не дозволяється входити О, в секрет роботи нікого втаємничувати Наделі не хочуть. Навіть у сусідню з майстернею кімнату ніхто не допускається. Та й мають рацію: всякому захочеться легкий хліб перехопити.
І щовечора сини з важкими валізками в руках весело виходять із квартири й легко сходами зносять їх униз. Там на них уже чекає стареньке, поганеньке авто родича-комерсанта, забирає валізки — і майнули хлопці як на гулянку.
А Берлін із кожним днем щораз більше га більше гуде дивною чуткою, хвилюючою казкою про таємну Сонячну машину. Пропаганда її заборонена (дозволяється тільки в сатирично-гумористичних часописах сміятися з неї); вживання її загрожує карою; ніде ні за які гроші купити її не можна; ніхто її сам не бачив, ніхто сам того сонячного хліба, розуміється, не ів, на дух не нюхав, на смак не куштував. А тим часом Берлін щораз дужче та дужче гуде тою казкою, наче хтось щодня підкладає та й підкладає вогню у величезне залізобетонове черево велетня.
Що таке Сонячна машина? О, це надзвичайна штука!
Сонячна машина то такий апарат, який сам собою витягує з рослини всі соки; ті соки він проціджує, перетворює в новий чудодійний газ. Тим газом треба дихати, поки з’явиться піт на чолі, і як з’явиться піт, тоді людина почуває, що насити лась, і зараз же страшенно п’яніє, їсти ж зовсім нічого не треба. Цей апарат винайшов син одного графа, якого батько за злочинство нібито хорого сховав у божевільню, назвавши доктором Рудольфом Штором. В дійсності ж він не Рудольф Штор, а граф.
О ні, Сонячна машина — це просто одна із штук індуської окультичної науки. Ніякого Рудольфа Штора взагалі на світі немає. Ніяких взагалі апаратів нема. Просто сугестія. Людині з нахилами медіїма дається в руки який небудь предмет, для більшої перекональності скло, і через те скло передається наказ орудної центральної волі. Об’єкти цієї волі виконують наказ, крутять яку небудь машинку, їдять усяке чортзна що й почувають себе так, як їм наказано. Ніякого сумніву, це робота агентів Союзу Східних Держав. Поліція вже арештувала кілька суб’єктів із такими склами, двоє з них були китайці, а один—відомий індуський факір, що недавно прибув до Європи.
І з кожним днем виразніш і виразніш гуде Берлін. Не можна, заборонено йому густи, а він таки гуде, а він хвилюється, а він снує химерні візерунки свого розворушеного віковічного бажання. І вже частіш та частіш поліція ловить людей із склами, із самими навіть Сонячними машинами. На фабриках та заводах усе частіше з’являються якісь люди, що роздають загорнуті в папірці круглі, жовто-червоняві, опуклі скла, а на папірцях точно й докладно надруковано інструкцію, як дома кожному, маючи скло, треба робити собі Сонячну машину та як її вживати.
І вже частіше трапляються люди, які самі бачили Сонячну машину, які самі іли сонячний хліб. Сонячної машини в них самих, розуміється, немає, боже борони, але вони з цікавості в одного чоловіка спробували зробити собі хліба Тільки з цікавості!
І казка росте, гомонить, хвилює, не дає покою. Діловий, практичний, точний, скептичний Берлін починає пройматися легковажною мрійністю, поверховістю, недбальством, довірли вістю. Казка залазить у затхлі, темні бюро й спиняє задумою руки найретельніших урядовців. Вона влазливо таємно шелестить шепотом по конторах, майстернях, по всяких установах, де сидять прикуті люди, навіваючи їм мрію про те, як іприйде «вона» й розкує їх. Вона галасує, кричить, стукає склянками об стіл по брудних тавернах і вимагає. Вона навриписто тиснеться в учені кабінети й видирає увагу з рук поважних, серйозних, точних наук. Вона турбує, нервує, дратує, люгить урядові інституції, яким ніколи не доводилось мати діла з фантастичними речами.
Вона всюди вносить нелад, заколот, непокій, незгоду, гризню. Все, чого вона тільки торкається своїм химерним, таьмним диханням, зараз же починає шумувати, розкладатись.
Об’єднаний Банк — залізобетонова фортеця її не розхитали, не зрушили ніякі фінансові бурі, ніякі політичні завірюхи, ні землетруси. А дихнула «вона» — і фортеця дала розколину, невеличку, а все ж таки розколину незгоду між Штіфелем і Мертенсом. Штіфель (голова концерну пресових трестів) вважає політику уряду щодо цієї ідіотичної Машини за цілком дурну й провокаційну. Навіщо забороняти пресі писати про неї? Для чого робити це божевілля тайною, для чого обсновувати її серпанком загадковості, страху? Заборона — споконвіку найкраща пропаганда забороненого Дати волю говорити, дати змогу вільно боротися з цією химерою!