Про УКРЛІТ.ORG

Олаф Стефензон

C. 6
Скачати текст твору: txt (182 КБ) pdf (155 КБ)

Calibri

-A A A+

десять літ вона служитиме, а тоді чи лишиться з чоловіком, чи піде від його. їй можна вірити. Коли Емма щось обіцяє або за щось береться, то вона всі зуби поламає, а догризеться до свого. Раз в дитинстві ще покійниця мати була чогось роздратована й прикрикнула на Емму:

«Ти б, Еммо, хоч з тиждень коли-небудь помовчала». Емма замовкла й цілий тиждень не сказала ні одного слова. Видко було, що їй самій тяжко, нестерпно, але тримала до кінця й уперто промовчала весь тиждень. Еммі можна вірити. Чи її ж хотять претенденти на премію. Хто не схоче, того не силують, він візьме п’ять тисяч марок. Хто ж схоче, тому Емма обіцяє служити десять літ.

Скільки претендентів? їх четверо, а всього бере участь в конкурсі шість душ — ще дві дівчини. Власне, так було три місяці тому у першому конкурсі, який нічим не кінчився (ніхто не заслугував на премію). Тепер же інші конкуренти поод ставали, бо з того конкурсу було відокремлено двох, що стояли вище за всіх і обидва на одному рівні, їм двом і призначено конкурс: це отой Дієго дон Паблес і він, Олаф Стефензон.

Мені трошечки ніби стали вияснятися відносини між Олафом і Еммою. Але так туманно й непевно, що я не міг навіть сказати, чи хоче Олаф саможертви Емми, чи одмовиться. Хотілось спитати його, але чогось було ніяково.

У всякім разі, Вальдберг і його спосіб пропаганди своїх ідей мене дуже зацікавили. Що ж це були за ідеї? В чому його нове мистецтво?

В чому ж?

Олаф устав і повів рукою до своїх малюнків на стінах.

— Ви помічаєте що-небудь в цій мазні? Яку-небудь різницю з тим, що ви досі бачили?

Різницю я, правда, бачив уже давно, але ідеї її схопити не міг. Це була якась мішанина з реалізму, імпресіонізму, символізму і навіть примітивізму.

— Е, не те! — нетерпляче сказав Олаф. — Дивіться, наприклад, сюди. Бачите цю руку?

— Бачу.

На невеличкому полотні була намальована рука. Пальці її були якось судорожне, цупко витягнені, немов тягнулися за чимсь з скаженою силою. От-от, здавалось, від напруження луснуть жили на ній.

— Що ви скажете, що можете сказати про неї, крім того, як вона зроблена? Я сказав.

— Ага! Чудесно. Дуже радий. Тепер дивіться на це лице. Але дайте спокій формі, техніці, виконанню. Кажіть, що вам говорить саме лице.

Я придивився. Безумовно, лице цікаве. Якийсь нюхаючий, шукаючий, рухливий ніс; трошки одтопирчені, сторожкі вуха; пролазливі, живі оченятка. Лице людини, яка пробереться в найменшу щілинку вашої душі, винюхає все, винишпорить, продасть і купить. Хочеться бацнуть кулаком і плюнуть в його.

Олаф схвильовано, піднято засміявся на мій опис.

— Браво, Укрен, браво!

Він мене назвав «Укреном», бо йому вподобалась назва мого краю (Україна по-французькому вимовляється Укрен або Юкрен — Ukraine).

— Слово честі, браво! Ви можете розуміти. Чекайте. Я вам зараз все скажу. Ці малюнки — це дурниця, ніщо, це абсолютно не виявляв нашої ідеї… трошечки, трошечки, кінчик пальчика показує… Ви побачили, і це дуже мене тішить. Дуже, дуже!

Я навіть не думав, що важкуватий, стримано-спокій-ний Олаф може так схвилюватись. Карі кругловаті очі його з тим же темно-бурим блиском, що й на волоссі, загорілись і заблищали, як десь на подвір’ї два шматки скла під гарячим літнім сонцем. На щоках виступив темно-червоний рум’янець. Руки стали гнучкі, тверді, нетерплячі. Навіть мова стала складніша й легша.

Як і в кожній новій ідеї, в їхній теж було дві частини — критична й творча. Що таке сучасне малярство? Що таке ці тисячі тисяч малюнків і картин на всіх виставках всіх частин світу? Це одна величезна картина передосконалості сучасної капіталістичної техніки. Техніка — це єдиний здоровий нерв буржуазії. Побільше техніки, кращу техніку, найгеніальнішу техніку! Це зойк конкуруючих міщан.

Мистецтво одбиває на собі психіку свого часу. Швидше міняйте техніку, швидше удосконалюйте її, кидайте старе, воно не витримує конкуренції, давайте способи малювать економніше і швидше, — головне, швидше.

Що ж малювать? Що? Звичайно, те, що відповідає настроям, бажанням, світоглядові пана моменту — череватого буржуа з золотою кишенею. Давайте йому таке, що не шкодить його шлункові, давайте йому те, що може перетравить його затоплена салом думка, полоскочіть його притуплені нерви жирного черв’яка! Буржуа мав сентиментальну душу, — давайте йому квіточок, садочків, пейзажиків з телятками. Буржуа любить амурчика, — давайте йому голого жіночого тіла, побільше голих жінок, побільше. І всяких, всяких. Він любить різноманітність: товстеньких, худеньких, зелених, рожевих, синіх, яких хочете. Буржуа має честолюбіє, він хоче безсмертя, — і всі салони повні портретів. Квіточки, пейзажики, голі жінки і портрети. Ось все, що можна найти на всіх виставках, всіх, так званих культурних, центрів. І ці нещасні льокаї череватого дегенерата ще сміють кричати про якусь там незалежність, про шукання нових шляхів в мистецтві, про нові горизонти, про правду й істину! Мерзотники!

Олаф аж потемнів увесь, і шкура на лиці стала грубою, спухлою.

 
 
вгору